Головна
Про сайт
Статті блогу
Література
Завантаження
Галерея
Контакти
   

Допоміжні матеріали

Відео Відео
Опитування

Який рівень проповіді у вашій Церкві?

Проповідь актуальна, цікава, добре підготована - 66.7%
Бажано кращої - 25.9%
Не підготована, або відсутня - 7.4%

Total votes: 27
The voting for this poll has ended on: 10 лют. 2016 - 11:32
Останні коментарі
  • Дякую, читаючі ці проповіді багато беру для себе.. :-) Весь коментар...
    21.10.16 14:59
  • Низький уклін і Вам, Вчителю. За мудрість, скромність, за мужність. Ви, отче, є ... Весь коментар...
    05.10.16 13:16
  • Слава Ісусу Христу! Вкотре перечитую Слово Боже, процитоване в проповіді о. Миха... Весь коментар...
    28.09.16 12:56
  • Слава Ісусу Христу! Кожного разу, коли роздумую над Вашою наукою на Євангельські... Весь коментар...
    30.06.16 09:25
  • Христос рождається! З великим сумом роздумую над словами проповіді про грані соб... Весь коментар...
    25.01.16 16:39
Євангелізаційні спільноти
Місійні терени

Соціальні мережі

facebook facebook
Twitter

Новини RSS

feed-image Feed Entries

Зараз на сайті

На даний момент 20 гостей на сайті
15
серп.
2011
Ідіть євангелізуйте охрищених PDF Друк e-mail
Рейтинг Користувача: / 0
НайгіршеНайкраще 
Книжки

Ідіть єавнгелізуйте охрищених

На початку життя Церкви христили тільки на­вернених. Сьогодні слід навертати до Христа людей охрищених.

У перших роках Християнської ери Церква була місіонерською і звіщала Благовість аж до країв землі. У наш час треба євангелізувати і саму Церкву, її катехизувати, як ззовні, так і зсередини. Церква є тим озером, де Ісус закидує сіті, ловлячи тих, які не вірують.

Посланництво воскреслого Христа своїм учням, аби йшли до країв світу звіщати Євангелію й христити навернених, перемінилось на "Ідіть, євангелізуйте охрищених ".

Сучасна Церква найбільше потребує правдивої (автентичної) євангелізації, яка б точно представляла живу особу Ісуса, і щоб засвідчила людям спасіння в Ісусі Христі. Без євангелізації душпастирська праця була б будовою на піску.

Весь процес євангелізації можна поділити на два взаємодоповнюючі етапи, між якими існують також деякі відмінності.

А. Проголошення керигматичне, тобто перше голошення Євангелії: керигма.

Б. Потім - систематичне і поступове навчання віри: катехиза.

Схема, яку ми наводимо нижче, пояснить спільні і відмінні риси між керигмою-евангелізацією та катехизою, а також і між керигмою-евангелізацією та катехизацією. Пояснення: Якщо керигма є дзвоном, то катехиза — його звучання. Кожен дзвін має властивий собі звук (тон). Це порівняння означає, що катехиза є відлунням керигматичного проголошення Христа Спасителя. Отже, вона не є якоюсь холодною наукою, ані простим теоретичним поясненням, але розширенням і повно­тою нового життя, яке приніс їсус. Це життя дає нам благодать віри, якою ми відповідаємо на керигматичне проголошення. Проте життя досягає своєї повноти через катехизу, тобто життя у вірі.

Катехиза не включає, ані не усуває керигми — проповіді Євангелії: вона допускає благовість. Катехиза базується на твердій скелі, на керигмі, тобто катехизуючий — вже відроджений, він вірує і вже став справжнім християнином.

Основа християнства — Христос. Потрібно насам­перед прийняти Христа, з Ним зустрітися і особисто до Нього належати. Без цієї основи всяка будова, чи то катехиза, моральне богослов'я, а навіть апостольська або соціальна праця, будуть побудовані на піску.

Першою нашою педагогічною помилкою у душпастирській праці є те, що замість євангелізувати, тобто навертати до Христа (християнізувати), ми "окатоли­чуємо", "оправославлюємо". Насамперед катехизується вірних, навчаючи їх істин Католицької Церкви. Звер­немо усю нашу увагу на тому, щоб передати науку Церкви, маючи на увазі релігійне виховання святих людей, учених та й загал християн. Але забуваємо, що треба насамперед поставити в основу Христа — знову народитися! Основне не бути "вчителем в Ізраїлі", але ввести в життя Благовість спасіння.

Керигма цілеспрямовує людей до цього: прого­лосити Ісуса померлого, воскреслого й прославленого, довести людину до усвідомлення відчуття нового життя завдяки вірі й наверненню. Експериментувати Ісуса живого, особистого Спасителя, Господа всього життя і Месію, який дає Святого Духа. На превеликий жаль, часто євангелізація Божого народу так проголошується, що не осягає ефективно основних моментів проповіді.

Тому розпочинається, продовжується і закінчується євангелізацію, говориться про всякі істини, закони Божі, християнські догми, бо ще ніколи не зустрілися особисто з Ісусом як "Спасителем", не проголошується Його Господом усього свого життя, ані не усвідом­люється, що Він — Месія, Спаситель.

Давні тубільські культури Мексіки мали звичаї, повір'я, які сьогодні видаються нам просто смішними. Наприклад, залишання на гробах поживи для голодних померлих. Знання Євангелії викорінило цей забобон­ний обряд. Проте майбутні євангелізатори сміяти­муться з нас, бо ми те саме робимо тепер: замість того, аби євангелізувати, даємо моральні вказівки щодо християнського життя людям, які не знають Ісуса й того, що лише Він спасає, а не якась людська наука.

Залишаємо поживу для померлих на цвинтарі. Але ж вони не потребують їжі, лише воскресіння.

Цей принцип незамінимий у євангелізації. Не можемо катехизою замінити того, що, перш за все, є експерієнцією (відчуттям) нового життя. Для того, щоб катехиза дала обильні плоди, і щоб вони тривали, вона повинна займати своє належне місце: завжди після Благовісті — проповіді про особу Спасителя.

Керигма — основа будови. Тому катехиза не замі­нить, ані не випередить керигми, тобто євангелізації, що є життям. Справжня євангелізація розпочинається проповіддю — звіщанням про нове життя, наголо­шується досвід віри, Добру Новину й силу Святого Духа.

Нове життя

Хто зустрівся особисто з Ісусом й відчув початок визволення, не буде байдужим: він цілковито оновле­ний, він — нове створіння, за словами св. Павла.

Якщо багато людей не випромінюють насолоду й радість, значить вони ще не віднайшли свого скарбу — Христа.

Експерієнція віри

Християнське життя — це безперервне чергування досвідчень Бога через віру. Вічне життя полягає в пізнанні Бога через Ісуса Христа. Тому немає доско­налого християнина, якому б не об'явилася Божа слава, що розвивається з віри, у віру, усвідомлюючи, що Ісус

— Спаситель, Господь і Месія.

Добра новина, якою треба жити

Дуже часто забуваємо, що Євангеліє — це Новина, Добра Новина: спасіння всіх людей через смерть, воскресіння й прославлення Ісуса Христа. Повнота життя і Царство Боже настануть тоді, коли побачимо Бога віч-на-віч, але воно вже розпочате в цьому житті, бо ми вже примирені, відкуплені через Кров Христову. Вже розвалений мур, який нас відгороджував від Бога. Ісус вже забрав гріх світу. Царство Боже є вже між нами.

Сила духу, яку відчуваємо

Тільки Святий Дух чинить так, щоб ми належали до Христа. Він — джерело того Нового Життя, яке Христос приніс у світ. Дух свідчить про Христа у наших серцях і робить нас здатними проголошувати Його як Господа життя. Цей самий Дух є душею спільноти віруючих. Він збагачує усіх членів різноманітними плодами і харизмами, щоб проголошувати Євангелію.

Багато християнських спільнот більше подібні на цвинтар, ніж до відновленого життя в Христі. Як же вдихнути життя у ці сухі кості?

"Так говорить Господь Бог: "Ось я відчиню гроби ваші, і виведу вас, мій народе, з гробів ваших, і приведу вас

назад в Ізраїльську землю. І зрозумієте, що Я — Господь, як відчиню ваші гроби та й виведу вас, мій народе, з гробів ваших, і дам вам дух мій, і ви знову оживете, і зрозумієте, що Я — Господь" (Єз 37, 12-14).

Сьогодні більше, ніж будь-коли Церква потребує цього нового зшестя Святого Духа, який би виявив силу й нове життя, що Христос прийшов принести у цей світ.

У цій книжці ми не намагатимемося висвітлити новий погляд на євангелізацію, лише зробимо перший крок, необхідний для того, без чого ми працювали б у Господній винниці надармо.

Ми поставимо запитання, яке хвилює багатьох, і, водночас, дамо приблизну відповідь:

-    Чому апостол Петро в день П'ятдесятниці на­вернув три тисячі осіб тільки однією проповіддю, а ми трьома тисячами проповідей не навернули жодної людини?

-    Можливо тому, що не проголошуємо Євангелію так, як Петро проповідував. Може і тому, що нам бракує сили Святого Духа, яку мав Петро. Можливо й тому, що ми не є свідками, а лише повторюємо слова Ісуса...

Зокрема звернемо увагу на першу проповідь Єван­гелії — керигму, оскільки її належно не оцінено, а вона практикується Католицькою Церквою. Ми переконані, що наші брати-католики не потребують відходити від своєї Церкви, щоб поза нею зустрітися з живим Господом Ісусом, Спасителем, який дає свого Духа, бо і ми знаходимо в нашій Церкві спадщину, яка триває від самих початків церковної традиції, і перше свідчення знаходимо у Святому Письмі.

Тепер найважливіша справа в житті Церкви, зокрема Української — представити керигму, тобто первісну проповідь апостолів, збагнути, як вони євангелізували.

Сьогодні потрібно проповідувати:

-   тим, що вже охрищені, але ще не пізнали Господа Ісуса, не усвідомили собі Божого усиновлення й того факту, що вони вже народилися з Духа і є дітьми Божими;

-   тим, що миропомазані, але ще ніколи не відчули сили Святого Духа;

-   тим, що ходять на Службу Божу кожної неділі, і хоча причащаються Тіла та Крові Господньої, а їхнє життя щоденне не є євхаристійним, не є подякою Богові;

-   священикам і єпископам, аби усвідомили в своє­му житті те, що знають своїм розумом, і щоб нам до­помагали жити вірою;

-   вкінці всім, що вже прийняли святі тайни, але не знають Христа, бо ще конкретно не усвідомили собі, що тільки Ісус є Спасителем.

Євангелія — не лише проповідь про Христа, але також благодать і сила Святого Духа, яка може встановити євангельське відношення, що сприяє любові між братами, їх єднає.

Це не якесь окреме індивідуальне спасіння, а навпаки, братання: щоб могти осягнути спасіння, Бог схотів вивести народ, його Церкву в своєрідне Цар­ство; спасенні входять у Царство, а це означає спільнотне відношення, суспільство одиниць. Цілко­вите спасіння здійсниться тоді, коли всі люди, все оточення і структури людського співжиття будуть оновлені євангельськими цінностями й проваджені силою Святого Духа, який все оновлює й оживляє. Євангельська благовість цілеспрямована на будування на цій землі Божого Царства, яке вкінці славно завершиться в небі. Але розпочати будувати, і то силою Святого Духа, Царство справедливості, любові, миру, в якому люди, як народ Божий, жили б Новим Життям, яке приніс нам Христос, треба вже тепер.

Справедливість можуть встановити тільки люди справедливі, але щоб бути справедливим, треба бути виправданим Ісусом Христом. Проте не можна передати любові, ані любити, якщо хтось якимсь чином не усвідомить Божої любові. Бо ж Господь першим полюбив нас й вилляв у наші серця любов Духа Святого.

Тим-то неможливо дійти до мети, якщо не почати від особистого усвідомлення спасіння в Ісусі Христі, що нас спонукує бути знаряддям Його спасіння, аби насаджувати Його життя скрізь, де ми знаходимося.

Зміст та мету першої апостольської проповіді знаходимо чудово зібраними у т.зв. "керигматжних промовах" (Діяння Апостолів).

По-перше, проповідь треба педагогічно пристосувати до сучасної людини, але зберігати основне та есенціаль-не євангельського благовістя.

По-друге, закінчуючи це введення, хочу сказати, що не викладаю якихось вказівок чи успішних формул, чого б ніколи сам собі не усвідомив; все, що тут сказано, походить від особистого пережиття, це ж переживає сьогодні Вселенська Церква.

Те, що тут описано, не є якоюсь теорією, але свід­ченням. Це свідчення і усвідомлення харизматичного оновлення в наших часах. Воно скрізь, де Святий Дух спонукає оновлення, де мала місце експерієнція правдивого християнського відродження у Святому Дусі. Це свідчення виправдовує себе через плоди, які зароджуються в житті людей не лише охрищених, але й тих, які свідомо прийняли хрищення.

Не намагаюся повчати, ані когось євангелізувати. Це — діло Святого Духа. Хочу тільки показати, як ми працюємо у Винниці Господній і чого ми навчилися у цій ділянці. Я не думаю представляти якийсь оригі­нальний твір, але багатство семінарій, які працюють в Дусі Святому по цілому світі; наведу приклади, як кожен навернений, який вже зустрівся особисто з Христом, може легко звіщати і силою проголошувати першу фазу євангелізації.Цю працю рецензував отець Лебо Т.І., і її вивчали в Інтернаціональному Інституті Пасторальної Кате-хизації "Ьитеп Уііае" у Брюсселі (Бельгія) на Акаде­мічному курсі 1977 року.

Сподіваємося, що ця книжка допоможе уважному читачеві вивчати найважливішу тему, яку тепер за­любки вивчає Вселенська Церква: євангелізація.

Отож, нехай вогонь Святого Духа, що живе в серці кожного читача, розтопить лід, аби знову виявилася сила й життя в повноті, яке Христос приніс у цей світ.

Йосиф Г. Прадо Флорис. Мексіка, 16 лютого 1982

 

Євангелізація — це основна вимога часу і заклик Церкви. Вона співпадає з 2000-м Ювілеєм народження Господа нашого Ісуса Христа.

Завданням цієї книжки є усвідомити постійну акту­альність Христа як єдиного Спасителя людства.

А 1997 рік — перший рік підготовки до цього великого Ювілею. З цієї нагоди написано тисячі книг про Ісуса Христа. Девід Беррета — місіонер-дослідник, видавець Всесвітньої Християнської Енциклопедії, каже, що кожного дня публікується 4 нових книжки про Ісуса. Минулого року написано на цю тему 1500 нових книг, а від 1970 року видрукувано 25077 книг. Усіх книг під назвою "Ісус"у світових бібліотеках різними мовами налічується більше 65000 примірників.

Основна мета цих книг — показати, що Бог Отець послав Сина, Ісуса Христа, не засудити, а спасти людство; що Христос не тільки існує, живе і діє в світі; що Бог є передусім Любов. Тому такі думки повинні дійти до кожного християнина і сказати таке: "Зро­зумій, яким би ти не був, Бог тебе любить! Пам'ятай, що Євангелія є покликанням для радості! Не забувай, що у тебе є Отець, і що кожне життя, навіть найбільш нісенітне, без значення в очах людей, має вічну і безконечну цінність в очах Бога".

Так і ця книжечка розкаже українському читачеві про особу Ісуса Христа, єдиного Спасителя, допоможе усвідомити, пізнати, полюбити Христа Господа, пояснить, як євангелізували апостоли, як жили перші християни і як слід сьогодні проголошувати благовість спасіння і нею жити.

о. Тарас Олійник, ЧСВВ, перекладач.

Львів — Золочів, 1997

 

ПЕРШІ ПРОПОВІДІ

1. ЗМІСТ БЛАГОВІСТІ

Центральна частина проповіді, яку голосив Ісус і проголошували апостоли, — всеціле спасіння людини і всього людства, яке живе в мирі, любові й справедли­вості стосовно інших створінь та з Богом.

 

А). ПРОПОВІДЬ ІСУСА: ЦАРСТВО

Центральна тема прилюдної проповіді Ісуса — царський суверенітет Бога: Царство. Три перші євангелисти зосереджуються на понятті царства замість благовісті:

-   це-бо Добра Новинаблаговість: " Сповнився час, і Царство Боже близько " (Мр 1, 15).

-   Ісус ходив по всій Галилеї, "навчаючи по їхніх синагогах, звіщаючи Добру Новину про Царство" (Мт 4, 23).

-   "Я маю звіщати Добру Новину, бо я на це посла­ний" (Лк 4, 43).

У цьому плані повчальною є центральна проповідь Ісуса, яку знаходимо у притчах та інших літературних формах. Для східних народів слово "Царство" (малкута) означає ефективну, чинну, виконавчу владу, автори­тет, володіння царя. Ніколи не розумілося абстрактно (як на Заході), але як щось, що здійснюється. Тому Царство Боже не є якимсь просторовим чи статичним поняттям, але означає суверенітет Божий над своїм народом, який реалізує царський ідеал справедливості. Вічне Царство означає, що Бог має (виконує) свій суверенітет-володіння цілковито над Ізраїлем. У ньому люди, з Його волі, є слухняні, за словами Йоакима Єреміаса.

Ісус описав Царство різноманітними образами й притчами, порівнюючи його з закваскою в тісті (Мт 13, 33) або до насіння, вкинутого в землю (Мт 3, 17), яке зачинається смиренно як зерно гірчиці (Мт 13, 31), але має силу само зростати (Мр 4, 26-29), аж виросте велике, і на ньому будуть гніздитися небесні птахи (Мт 13, 47-50).

Належати до Царства — це щось своєрідне, яке не здобувається за гроші, ані заслугами добрих учинків: це-бо бенкет, на який усі люди запрошені, зокрема вбогі (Мт 22, 1-9). Це ж — подарунок доброго виноградаря, який щедро обдаровує своїх робітників, незалежно від того, скільки годин вони трудилися ('Мт 20, 1-6). Щоправда, в Царстві є добрі й лихі, пшениця та кукіль, але вкінці добрі затріумфують, настане відлучення одних від інших (Мт 22, 10; 13; 24, наступ.).

Хоча це дар, але він вимагає відповідальності: прийде час розрахунку, працедавець розплатиться зі своїми робітниками (Мт 25, 14-30; 24, 18-28). Він вимагає уважності й старанності з ліхтарями, засвіче­ними в руках, як ті десять дів, які чекали на жениха (Мт 15, 1-13), або як ті слуги, які чекають на господаря, щоб йому відчинити двері, коли поверне­ться (Лк 12, 36), адже його повернення певне (Мт 4, 17) і несподіване (Лк 12, 40-46), бо прийде як злодій (Лк 12, 39-40) або як та блискавка, або як потоп (Мт 24, 27; 39). Тож необхідно чувати, бо час короткий, тим більше, що Царство в певній формі вже є на цій землі між нами (Лк 17, 21), адже час вже виповнився (Мр 1, 15). З тієї причини треба вирішити: радо продати все, що посідаємо, залишити всякі людські достатки, щоб купити дорогоцінну перлину й набути, привласнити поле, де захований скарб (Мт 13, 44-46). А найважли­віше — шукати Царства Божого та його справедливості. Все інше прийде як добавка (Мр 6, 33).

Все-таки св. Марко — найстарший з чотирьох євангелистів, й йому найближчі ті події — скупчує у надзвичайному синтезі, взаємопов'язує в чотирьох напрямках цілісність оригінальної проповіді Ісуса:

Благовістив Добру Новину Божу:

-   Час сповнився.

-   Царство Боже — близько.

-   Наверніться ви самі.

-   Вірте в Євангелію (Мр 1, 14-15).

Також і Нагірна проповідь (Мт 5, 7) — це своєрідне резюме, тобто короткий висновок з основними поло­женнями Євангельської новини, де пропонуються цінності щодо ставлення до людей. Ісус, як той новий Мойсей, який виходить на гору і навчає кожного свого послідовника, що є основним для нього у житті. Як і Старий Закон, ця проповідь має п 'ять частин:

  1. 1. Дух, який має оживляти синів Царства (Мт 5, 3-48).
  2. Значення заховування Старого Закону (Мт 6, 1-18).
    1. 3. Відірвання від багатств (Мт 6, 19-34).
    2. 4. Ставлення до ближніх (Мт 7, 1-12).

5. У Царство входиться через рішення, яке вира
жається ділами, а не словами (Мт 7, 13-27).

Інший синтез чудової проповіді Ісуса маємо вислов­лений сімома словами на хресті. З катедри хреста Ісус промовив те, що пережив упродовж свого життя, й жив так, як завжди навчав.

Навчав, що Його посланництво не зводилося до спасіння людей поодиноко. Тому від самого початку формує спільноту дванадцятьох, яку назвав апосто­лами (Лк 6, 12-16), між якими Петро був першим (Мт 10, 2), а любов та єдність між ними — знаки, які свідчать, що вони — Його учні (Ів 13, 35; 17, 21).

Царство не в Ізраїлі чи в якомусь іншому означеному місці, але у відношенні між Богом і людьми. Це відповідь віри, навернення і послух людей Богові, який любить.

 

Б. ПРОПОВІДЬ АПОСТОЛІВ: ІСУС

Якщо проповідь Ісуса зосереджувалася на присут­ності Царства на землі, то проголошення апостолів і перших євангелізаторів показує Ісуса Царя як присут­ність Божого спасіння. Царство уособлюється в Ісусі. Апостоли представляють реальну, дійсну особу: Ісуса.

Ісус — проповідник в Галилеї — після свого воскресіння став Ісусом, проповідуваним до кінців землі. Ісус — євангелізатор, благовіститель — став (пе­ретворився) в Ісуса — Євангеліє — тобто Благовість.

Основне, ми цю дійсність знаходимо чудово зібра­ною у так званих шістьох "Керигматичних промовах", що є синтезом основної проповіді: Ді 2, 14-39; 3, 12-26; 4, 9-12; 5, 29-32; 10, 34-43; 13, 16-46.

Вони називаються керигматичними, бо вони промова, виклад, проголошення, предвісник, звіщання.

Перші п'ять були проголошені апостолом Петром, остання — апостолом Павлом.

До тих текстів додаємо ще два, які є основними:

- Проповідь Ісуса про себе учням з Емауса, з'явлен­ня в Єрусалимі: Лк 24, 13-48;

1-ше послання до Корінтян (глава 15) — за хронологією, це найстаріший текст, шо оповідає про смерть і воскресіння Ісуса.

Пропонуємо загальний опис євангелізації апостолів.

ІСУС

Ісус — це не звання, але його власне ім'я (Мт 1, 21).

ЄШУА, означає: "ЯГВЕ СПАСАЄ".

Ісус — блага вість (Мр 1, 1), який уприсутнює Боже Царство. У ньому утотожнюється спасіння, і Він — Спаситель (Ів 4, 22; Ді 4, 2; 1 Тм 2, 5; Лк 2, 11).

ЧОЛОВІК. Це особистість, належить до людського роду. В усьому подібний до людей, крім гріха (Євр 4, 15).

З НАЗАРЕТА, АБО НАЗАРЯНИН. Визначення географічне. З Галилеї (пастух і цар) (Мт 4, 12-16). Належить до вибраного народу (Іс. 8, 23; 4, 6).

З РОДУ ДАВИДА. Теж належить до історії Ізраїля та сім'ї Давида (пастух і цар). Це — нащадок Давида (2 Сам 7, 11; Іс 7, 14; 9, 5; 11, 1; Міх 5, 3), який відновить Царство в Ізраїлі (Ді 1, 6). Він — Цар вічний.

ПОМАЗАНИЙ СВЯТИМ ДУХОМ. Найважливіша характеристика Ісуса, про що свідчать усі Євангелисти, — це те, що Бог його помазав Святим Духом (Лк 4, 18; Мр 1, 9-11; Мт 3,13-17; Лк 3 і наступ. Ів 1, 32-34).

ПРОРОК. Не був він богословом, ані звичайним учителем, але харизматиком, натхненим Богом (Мр 6, 15; Мт 21, 11; Лк 7, 16; Ів 4, 19), який передав веління Боже словом і ділом.

СИЛЬНИЙ СЛОВОМ І ДІЛОМ. Його діяльність поєднує: діла сильні і слова успішні, а пояснюємо це так: робив чуда, добро, оздоровляв, зціляв і визволяв. Дива й знаки не були звичайним додатковим прикрашенням, ані доказом істинності Його науки, але спасіння діловите, інтегральне, яке доказував Ісус. У Євангелії Матей описує слова Ісуса, а Марко — чуда.

ПОМЕР

Петро звинувачує юдеїв, головно первосвящеників і князів, у смерті Ісуса, однак вона була доконана руками римлян —- Пилатом. Хоча не вони Його вбивають, бо ж Він сам себе віддає свобідно (Ів 10, 18; 13, 1). Був такий визначений задум Божий, провіщений пророками в усіх писаннях (Іс 42, 53; Пс 22, 69; Вих 12; Зах 12).НА ХРЕСТІ. П'ять із шести проповідей згадують га­небність дерева, яке було згіршенням для юдеїв і глупотою дія язичників, але для віруючих перетворюється в силу і Божу мудрість (1 Кор 1, 18). Тому Павло проповідує Христа розп'ятого (1 Кор 2, 2), і що Його славою буде хрест (Гл 6, 14).

СТРАЖДАВ. Смерть Ісуса включена в Його страсті, і так утотожнює Його із Слугою Ягве (Іс 53. Див. Зах 13, 7; 1 Пт 3, 18).

ПОХОВАНИЙ. Гріб підкреслює, що Ісус дійсно помер, "...заради нас, для спасіння!" В цьому — усе значення смерті Ісуса (1 Кор 15, 3; Гл 2, 20). Чотири феномени Ісусової смерті (Мт 27, 45-53).

ПІТЬМА. Темрява наступила ще перед смертю Ісуса, але о третій годині з'являється світло — символ нового створіння, яке розпочинається. Закінчується темрява гріха.

ЗАВІСА В СВЯТИНІ РОЗДИРАЄТЬСЯ. Настає вільний доступ до Бога. Кінець закону, бо вже є новий закон (Рм 8, 2) і новий храм (Євр 10, 19; Ів 2, 19-22).

МЕРТВІ ВОСКРЕСАЮТЬ. Смерть Ісуса дарує життя всім людям.

ЗЕМЛЕТРУС. Це день Господній, день спасіння народу Божого. Поза Богом немає спасіння на землі.

ВОСКРЕСЛИЙ

Ісус сам не воскрес. Його воскресив Бог отців наших.

Павло вживає дієслівну форму "егегеритай ", тобто воскрес-лий — це минулий час пасивної форми (1 Кор 15, 3-4). Воскресіння Ісуса ступенево входить у порядок спасительної Божої дії ще від Старого Завіту.

НА ТРЕТІЙ ДЕНЬ. Не означає тут сімдесят дві години, але короткий час.

З'ЯВИВСЯ СВІДКАМ. З'явлення не так доводить воскресіння, як появлення й переконання для тих, хто є свідками; тут виділяється в окремий спосіб Симон, названий Кифою-Петром. Ісус воскреслий є:

- ЖИВИЙ: "зоонта дієприкметник теперішнього часу дієслова "жити". Ісус не тільки воскрес, як Лазар, але Він має життя вічне.


- ЖИВОТВОРНИЙ:

"зоопоіун" — дієприкметник теперішнього часу від дієслова "оживляти". Ісус воскреслий — джерело життя і віри (2 Кор 4, 14; 1 Кор 15, 45).

"Вам насамперед Бог воскресив слугу Свого і послав його, щоб він благословив вас та відвертав кожного з вас від поганих учинків (Ді 3, 26).

ПРОСЛАВЛЕНИЙ

Ісус, померлий й воскреслий, був піднесений і прослав­лений Богом Авраама, Ісаака й Якова. Уся людськість Ісуса дістала повноту прослави Богом батьків вибраного народу.

ЙОГО ПРАВИЦЕЮ: усією Божою силою (Пс 110, 1; Мт 26, 64; Мр 16, 19). І отримав найславніші титули, поміж якими:

-  СПАСИТЕЛЬ: СОТЕР, який нас висвободжує від уся­кого гніту, головно від гріха, його причини й наслідків (Мт 1, 21; Лк 2, 11; Ів 4, 42).

-  ВІН - ГОСПОДЬ: КИРІОС: ім'я понад усякі імена. Він — Вседержитель і царський Владика усього, шо існує на небі й на землі (Флп 2, 11; Мт 28, 18).

-  МЕСІЯ: ХРИСТОС: помазаний Духом Святим (Іс 11, 1; 42, 1; 61, 1), який дає Святого Духа (Ів 1, 33; 7, 39; 16, 7).

... ДЛЯ НАВЕРНЕННЯ Й ПРОЩЕННЯ ГРІХІВ! Ісус, починаючи від Ізраїля, чи, радше, прослава Ісуса — була для нас, бо ж можемо навернутися й бути прошеними від наших гріхів.

СВІДКИ

Усі благовістителі визнають, що вони засвідчили все те, про що говорять; вони не є якісь винахідники, ані не повто-рювачі. Добру новину може проголошувати тільки той, хто засвідчив на собі Ісуса померлого, воскреслого й прослав­леного. Павло про це наголошує, коли проголошує: "Ісус явився мені також!"

Ця думка вагома, і ми до неї повернемося й детально її вивчимо.

висновки

Перші проповіді — Ісус та його діла спасіння. Але не голошена як теорія або якась догма, а як жива особа: Ісус, і поєднана вона з Його смертю, воскресінням й прославою для нашого спасіння (Ісус умер і воскрес заради нашого спасіння):

-   помер за наші гріхи;

-   воскрес заради нас, для благословення;

-   прославлений для навернення і прощення.

Святий Павло наголошує зокрема на такому тексті: "Ісус, наш Господь, був виданий за наші гріхи й воскрес для нашого оправдання" (Рм 4, 25).

Євангеліє не є щось, а Хтось: Ісус померлий, воскреслий і прославлений, спасительна дія якого тільки представляє і проголошує певну особу з єдиним богословським виснов­ком: заради нас і для нас. Кінець-кінців, це — особа жива: Ісус (Мр 1, 1; Ді 8, 35), Його найважливіші титули: Сла-ситель (Ді 13, 23); Господь (Ді 10, 36); Месія (Ді 2, 36). Перші проповіді — не про догми, мораль чи теорії. Вони — про конкретну особу, яку особисто знали апостоли. "Те, що ми чули, що бачили нашими очима, що оглядали і чого руки наші доторкалися, про Слово життя, — і ми бачили й свідчимо й звістуємо вам життя вічне, що в Отця перебувало й нам явилося, — що ми бачили й чули, звістуємо й вам, щоб і ви мали спільність із нами! А наша спільність — з Отцем і з його Сином Ісусом Христом" (1 Ів 1, 1-3).

ЗАВДАННЯ КЕРИГМАТИЧНОЇ ПРОПОВІДІ

Добра Новина, здійснена Ісусом Христом і прого­лошена євангелізаторами, мала один ясний і визначе­ний зміст: Ісус — Спаситель, Месія, шо вмер, і воскрес, і прославлений, аби звільнити нас віл гріхів наших, подолати причину гріха й усунути його наслідки.

Це є та єдина євангелізація (Гал 1, 9). тільки один посередник між Богом і людьми (1 Тм 2. 5) і тільки одне ім'я для нашого спасіння (Ді 4, 12): Ісус.

Проголошення Доброї Новини — не звичайний історичний факт, а конкретно цілеспрямованіш і точно визначений: ефективно, чинно уприсутпнитпи спасіння у світі.

Для цього треба не лише хотіння, але, неодмінна вимога, — особисто зустрітися з Ісусом Спасителем, Господом і Месією, й бути постійно з ним через Свя­того Духа. Спасенні впливом смерті, воскресіння й прославлення Ісуса уприсутнюються в нас тільки тоді, коли ми відповідаємо вірою й наверненням, відкри­ваючи наше серце, аби утримати Дар Його Духа, який нас згромаджує в спільноту віри: Церкву.

Тому мета керигми — дійти до єксперієнції спа­сіння в Ісусі, а спасіння — повне та цілковите, здій­сниться при повній причетності до воскресіння Христа Господа.

 

А. СПАСІННЯ

Спасіння, насамперед, — це сповнення обітниці, даної нашим прародичам у раю. Вона часто була повторювана впродовж історії спасіння. Папа Павло VI у Еуащеііі Мипііапйі (Е. N.) говорить, шо євангелізація — це "визволення від усього того, що пригнічує людину; зокрема визволення від гріха, від лукавого, це радість пізнати Бога і бути Ним пізнаним, Його бачити і Йому себе вручити" (9).

Бог так дуже полюбив світ, що хоче, аби усі люди спаслися і прийшли до пізнання істини. На те Він послав свого єдиного Сина як Слово спасіння: Ді 13, 26, це-бо — Євангеліє для спасіння віруючих: Рм 1, 16. Ця Євангелія проголошувана, щоб ми вірили в Нього й, віруючи, мали життя (Ів 20, 31). А керигма-тичні проповіді цілеспрямовані до однієї мети: спасти (Ді 2, 37-38; 3, 19; 3, 26; 5, 31; 10, 43; 13, 38-39).

Бог хоче спасіння для всього людства, а водночас спасіння суцільного усієї людини. Спасіння охоплює різні аспекти, які себе взаємно доповнюють:

 

Спасіння від гріха, його причин і наслідків

Гріх — розрив з Богом, розподіл між людьми і внутрішнє сум'яття кожного, хто грішить, гріх — єдина причина всякого зла у світі.

Тим-то спасіння, яке дає нам Господь Бог через Ісуса Христа, не тільки усуває зло, терпіння, недуги, але входить у саму суть проблеми: звільнення нас від гріха.

- Примирення: основний наслідок смерті й воскре­сіння Ісуса — примирити ("каталассо "— примирення після війни) людину з Богом й привернути її до спілкування з Творцем.

Ми-бо померли нашими гріхами, віддалилися від Бога, ми, без надії і без Бога (Еф 2, 12), були при­мирені в Сині, і перебуваємо вже в мирі з Богом (Еф 2, 14-18; Рм 5, 1).

Якщо через непослух першого Адама ми віддали­лися від Бога, то через послух Нового Адама повер­нулися до єдності й причастя з Ним (Рм 5, 12-21). Вже були примирені в Христі Ісусі, а Ісус, будучи одною особою та істинною людиною, правдивим Богом, в якому поєднана назавжди людськість і божество.

-    Надолуження за гріхи: коли Павло у 1 Кор 15, З каже, що Христос помер за наші гріхи, це означає, що Він стер наші гріхи, а через Його Кров вони були винагороджені, а ми — відкуплені.

-    Без кровопролиття немає відпущення: кров жертв Старого Завіту очищала людей й посвячувала їх Богові. У той спосіб, ціною Крові Сина, Отець, люблячи і визнаючи слухняну любов Сина до Нього, простив нам наші гріхи і гріхи всього людства.

-    Визволив від гріха: Ісус не тільки стирає і бере наші гріхи, а також визволяє нас з неволі гріха, тобто робить нас здатними викорінити гріх у нас самих, щоб злоба не оволодівала нашим життям, аби ми не служили тілові й лихим пожаданням, які доводять нас до смерті, а щоб слухалися Бога законом Духа, який записаний внутрі нашого серця. "Бо Христос нас визволив, щоб ми були вільні" (Гал 5, 1).

Так як євреї були визволені з-під ярма фараона й вибрані Богом: "Ви будете моїм народом", так само Новий Ізраїль, вільний від гріха, є власністю Божою, визволений ціною Христової Крові (1 Кор 6, 20; 7, 23).

-  Оправдані: грішна людина не може виправдатися добрими ділами, ані своєю справедливістю. Тільки Бог є Праведний і може оправдати. Справедливість Божа (дікайозіни) не є якоюсь мстивою справедливістю, протиставленням милосердю, але справедливістю спасаючою, якою Бог виявляє свою вірність й любов. Інакше Бог був би несправедливим перед людиною і перед самим собою. Тим-то Божа справедливість — це Божа вірність собі самому й людям.

"Всі оправдуються даром його ласкою... щоб виявити свою справедливість... за нинішнього часу, — щоб він був справедливий і усправедливлював того, хто вірує в Ісуса" (Рм 3, 23-26).

Однак Ісус не тільки нас визволив від гріха, а здолав також причину та усунув наслідки гріха.

Причина: головною причиною гріха не є людина, створена на образ і подобу свого Творця, але Сатана, який обдурив наших прародичів. Ісус, Новий Адам, насліддя жінки, розчавив голову Сатани. Князь цього світу — скинутий. Тому переконливим доказом месіянізму Ісуса було вигнання демонів (Мт 12, 28).

- Наслідки: гріх віддалив людину від Бога — джерела життя, ввів смерть: "Заплата за гріх — смерть " (Рм 6, 23). Ісус, вмираючи нагий на хресті, не тільки забирає гріх, а також несе на собі його наслідки (Мт 8, 17). Тим-то жодному засудові не підпадають ті, хто в Ісусі Христі. Найбільш шкідливим наслідком гріха є смерть, але для Христа, а також справжнього християнина смерть не існує (1 Кор 15, 54-57). Недуги, смуток, пригноблення, захланність, невпорядковані бажання, жадоба багатства, невпевненість, незнання забрала смерть Ісуса Христа й усунула гніт, соціальну неспра­ведливість.

 

Б ПОСІДАТИ ЖИТТЯ БОЖЕ

"Я прийшов, щоб мали життя — щоб достоту мали " (Ів 10, 10). "Я- життя"(Ів 14, 6).

Отже, хто має Божого Сина, має життя (Ів 5, 12), і нічого йому не бракує. Тільки^Христос дійсно потрібний у цьому житті, бо хто Його бачить або з ним зустрічається, — бачить й зустрічається з Богом (Ів 14, 8-10).

Жити новим життям — не означає знати багато речей, як знав Никодим, але знову народитись, щоб починати Царство, яке вже є в цьому житті. Для того потрібно зустрітися особисто з Ісусом померлим і воскреслим, вірою і наверненням, як це сталося з Павлом в дорозі до Дамаска (Ді 9, 1-19), або як Андрій та Іван в пустині (Ів 1, 35-42), або внутрішня експерієнція Петра, коли говорить з переконанням: "Тільки у Тебе — слова життя" (Ів 6, 68).

Без такої зустрічі і стосунку з Ісусом, що є свід­ченням визволительної смерті та славного воскресіння, неможливо пізнати Його особисто, а у цьому — життя вічне. "А життя вічне в тому, щоб спізнати Тебе, єдиного, істинного Бога, й Тобою посланого — Ісуса Христа " (Ів 17, 3).

Найважливіше завдання керигми — довести людей до особистої зустрічі з Ісусом Спасителем, Господом і Месією.

В. ВІРА Й НАВЕРНЕННЯ

Керигматичний проповідник має на меті показати спасіння конкретно не здалека, немов через телескоп, як Мойсей оглядав з гори обіцяну землю, а в неї не вступив і в ній не жив. Також мала користь вивчати справу спасіння мікроскопічно, як ті учні з Емауса, які знали все про Ісуса, але були далекими від життя, що дає воскреслий Христос.

Спасіння треба усвідомлювати й переживати, приймати, увійти в саме спасіння, ним оволодіти. Але як це зробити?

Щоправда, спасіння — це дар, який дає Бог усьому людству, але людина цей дар сприймає, усвідомлює, ефективно уприсутнює тільки вірою в Бога й у його посланця, Ісуса Христа, щирим наверненням до Христа Спасителя, а вже після цього живе згідно з вірою. Тому всі керигматичні проповіді закликають до віри в Ісуса і навернення до Бога. Апостол Павло так проповідував: "...засвідчуючи юдеям та грекам, щоб навернулися до Бога і увірували в Господа нашого Ісуса Христа " (Ді 20, 21).

Бог нам дає спасіння через свого Сина Ісуса Христа, але воно не є чинне в нас, доки не приймемо Його. Віра і навернення є формою, як треба прийняти дар спасіння. Це відповідь на дар Божий. Коли ми віруємо і навертаємося, тоді спасіння через смерть, воскресіння і прославу Ісуса стає реальним.

Спасіння як та електрична енергія: щоб бути ефек­тивною — потребує двох дротів, аби донести енергію до лампи: ці два електроносії — віра та навернення. Електрична енергія не передається в одному напрямку, бо по одному дроті пливе до лампи, а іншим повертається до джерела енергії. Так само вірою Бог приходить до нас; наверненням ми йдемо до Бога. Тому всі керигматичні проповіді насамперед представляють Ісуса Спасителя, Господа й Месію, а потім закликають людину відповісти вірою й покаянням (Ді 2, 27-38; 4, 4; 3, 19; 5, 31; 10, 43; 13, 38-39. А також: Лк 24, 46-48; Ді 20, 20-21).

 

Г. ДАР СВЯТОГО ДУХА

Діло спасіння не закінчується нашою вірою й наверненням, але тоді, коли сам Бог гарантує його своєю печаттю, виливаючи на нас Дар Святого Духа (Ді 2, 38; Євр 6, 4-5).

"У ньому й ви, — почувши слово правди, благовість вашого спасіння, в яке ви повірили, були запечатані обіцяним Святим Духом" (Еф 1, 13).

Спасіння — це Ісус, але Ісус мертвий, воскреслий і прославлений, як Господь і Месія, який виливає свого Духа на тих, хто увірував в Нього (Ів 7, 37-39). Тому одне з головних завдань проголошення Доброї Новини — просити в Ісуса Месії Святого Духа, щоб Він вилив на всіх і на кожного, хто слухає, Слово спасіння.

Без цієї сприйнятливості керигматичне проголо­шення буде неповне і безуспішне, бо бракуватиме сили Божої, тобто Святого Духа.

Цілеспрямованість євангельської проповіді — це "знову народитися з води і Духа ", бо Дух Святий допо­магає нам пізнати Ісуса й робить нас Його свідками (Ів 16, 13). Він нас вчить і пригадує слова Господа Ісуса (Ів 14, 26), і не тільки буде з нами, але, головно, є в нас (Ів 14, 17), перетворюючи нас усіх і кожного у свою святиню (1 Кор 3, 16; 6, 19).

Накінець — це сила Святого Духа перетворює нас у свідків, аби свідчити силою, звіщати Ісуса аж до країв землі.

Таке обильне було вилиття Духа, що Іван Христи-тель і сам Христос називає його " хрищенням Духом Святим " (Мт З, 11; Мр 1, 8; Лк 3, 16; Ів 1, 33; Ді 1, 5), даючи зрозуміти, що це є повнота, яка наповнює ззовні й внутрі, яка нас освітлює й пронизує.

Це обильне вилиття Духа — основна характеристика месіянських свідків. Це Він і тільки Він уприсутнює Ісуса та Його спасенне діло у світі.

 

Ґ. ТВОРИТИ СПІЛЬНОТУ: ЦЕРКВУ

Ісус не прийшов спасати окремих осіб, індивідуа­льно, але створити один святий народ (1 Пт 2, 9), царство (Мт 4, 17), окреме тіло (1 Кор 12), де основною рисою відкуплення буде єдність і любов (Ів 17, 26; 13, 35). Тож творить Церкву.

Діло спасіння було завершене, коли Святий Дух зійшов і зібрав віруючих, формуючи в них Христа (2 Кор 3, 18) різноманітними дарами й служінням (1 Кор 12; Еф 4, 11); однією вірою, одним Хрищенням та одним Богом і Отцем (Еф 4, 5); наріжним каменем чого є Христос (1 Пт 2, 6), стовпами — апостоли й пророки (Еф 2, 20), а всі ми знаходимося в тій будівлі як живе каміння (1 Пт 2, 5).

Коли та перша спільнота запитала апостолів, що треба робити, аби цілковито увійти у спасіння Ісуса, Петро, повний Святого Духа, відповів: "Щоб кожен прийняв хрищення" (Ді 2, 38), підкреслюючи таким чином особливий і незаступимий аспект віри.

Апостоли, зокрема Павло, євангелізуючи наверне­них, згромаджували людей у християнській спільноті під проводом священиків, пресвітерів з різним служінням та харизмами; всі були у єдності з ними та іншими християнськими Церквами. Тому святий Августин, оцінюючи цю дію, каже: "Апостоли, проповідуючи слово істини, народжували Церкви".

Справжня християнська спільнота була так сфор­мована, що стосунки між членами були реальними, і любов виявлялася природньо. Тому треба себе почу­вати не тільки членом всесвітньої Церкви, а й водночас своєї малої спільноти, з якою з'єднаний любов'ю. Це можливе лише в малій громаді. А ця мала спільнота, про яку йде мова, поєднується з іншими — парафіяльною, єпархіяльною, вселенсь­кою, й так творить соборну Церкву, яка укорінена в Христі, відверта, готова до служіння.

Мала спільнота необхідна усім, хто хоче дійти в християнському житті до повної любові, бо, в дійснос­ті, саме в малій спільноті існує особистий компроміс й проявляються харизми кожного члена, зростає віра й любов.

Інтимне навернення до Бога тісно пов'язане з наверненням^ до брата. Хто знайшов Бога, завжди розпізнає в Його обличчі своїх братів, головно тих "найменших", тобто найбільш потребуючих. Хто любить Ісуса — любить того, кого любить Ісус. А хто ще й люблений Духом Ісуса, той віддзеркалює цю любов Христа такою самою любов'ю до інших, якою є люблений: Дух Святий.

Життя в спільноті не є легке. Але Бог нас при-оздобив силою свого Святого Духа, щоб, будучи вірними Його вказівкам, співпрацювати з Ним у будуванні Царства й своїм життям проголошувати, що Ісус є Господь на славу Бога.

Спільнота не є якоюсь структурою, але середови­щем — місцем, у якому Ісус здійснює спасіння, визволяючи від усякого гріха, де, в дійсності, може жити Господство в усіх аспектах, де постійне спілку­вання зі Святим Духом.

Те, що сприяє тому, аби певна група людей пере­творилась у спільноту, — це особиста експерієнція кожного члена Ісуса як свого Спасителя, свого Господа й свого Месії. Тепер, разом зібрані в один народ Божий, спільно будуть свідчити спасіння Ісуса, Його Владицтво та месіянське діло.

Так переходиться від "Ісуса — мого Спасителя " до "Ісуса нашого Спасителя ", від "Ісуса — мого Господа " до "Ісуса нашого Господа "і від "Ісуса мого Месії" до "Ісуса — нашого Месії", ступаючи разом й зростаючи у вірі та наверненні. А, будучи причасними Святого Духа, сміливо мовимо до Бога: "Отче наш ". У спільноті кожен зобов'язаний допомогти братові витримати у вірі — дає й приймає, прошає і просить прощення, товаришить іншим і ніколи не є самітним, жертвує свої харизми і служіння для добра всіх, водночас збагачується іншими, причащаючись і розділяючи все те, що дає життя братії та її освячує.

Усвідомлення своєї приналежності до вселенської Церкви, до Церкви єпархіяльної, до спільноти пара­фіяльної — знак для світу, що Добра Новина Євангелії є реальністю для сучасної людини. Тільки живучи за новими правилами, заснованими на компромісі любові, віддаючи життя за тих, кого любиться, можна переконати світ у переображувальній силі Євангелії. Саме цього потребує наш світ — віри, а не нових теорій чи методів. їх уже має до перевтоми. Світ хоче бачити, що існує новий спосіб взаємин між людьми.

У сучасному світі особисті стосунки, звичайно, нормуються співжиттям. Євангелія показує вищу до­рогу: стосунки, засновані на любові, яку Христос виливає у наші серця Даром свого Дихй, люблячи брата за будь-яких обставин, а особливо, коли він у потребі. Йдеться про перехід від " мене " до " нас ", від " мого часу", до "нашого часу", від "моїх грошей"до "наших грошей ", від " моїх рішень " до " наших рішень ".

Християнин і кожен, хто оновлює своє християнс­тво, повинен жити й віднайти таку спільноту, яка б йому товаришила і допомагала, підтримувала на його новій дорозі, даючи нагоду послужити та виявити свої харизми й дарування для добра спільноти. Тим-то спільнота зробить його живою клітиною у Христовому тілі, де він почуватиметься корисним для інших, вод­ночас перебуваючи в потребі спільноти. Якщо ж немає такої спільноти, де новоєвангелізований знайшов би допомогу, є небезпека, що зерно Слова Божого буде заглушене старою людиною.

Саме так спільнота стає знаряддям спасіння для новонаверненого. Це посередництво Божої дії про­ходить крізь усю історію спасіння. Церква — знаряддя спасіння, таїнство втілення, яке продовжується в часі і у просторі.

Слід пам'ятати, що спільнота не твориться якоюсь технікою чи непомильним методом. Ні. Спільнота, сут­тєво, є даром Божим, харизмою. Дух Святий є не ли­ше душею спільноти, але теж її творцем, який дає їй існування. В такому значенні Церква — це Божий дарунок для світу. Зусилля самих людей збудувати спільноту, якщо вони не будуть оживлені подихом Духа, спорожніють й, згодом, зазнають краху. Всі ми покликані до спільноти, але типу спільноти ми не вибираємо. Вони — різноманітні. Усе залежить від особистого покликання: посередництва, яке Господь доручає кожному.

 

3. МЕТОДИ КЕРИГМИ

Методи євангельської проповіді складні й різно­манітні, навіть "різні елементи, які, на перший погляд, можуть видаватися незгідними або виключеними, в дійсності, є доповнюючими, збагачуючими"(Е. К, 24).

Солунська Церква — добрий приклад успішної благовісті, метод апостола Павла.

Апостол проповідував Солунянам лише впродовж трьох субот, однак сказав, що вони були його радістю, надією й вінцем слави (Ді 17, 1-2; 1 Сол 2, 19-20).

Чому?

До яких методів вдавався Апостол, що так закоре­нилася там християнська Церква? Правдиву відповідь знаходимо в першому листі апостола Павла до Солунян.

-  Спільнота:

Павло, Сильван і Тимотей: 1,1. Спільнота євангелізувала, тому місії проповідує, звичайно, три, чотири, а то й більше місіонерів.

-  Свідчення:

Була проповідувана " наша" Євангелія: 1,5. Євангелія була в них втілена, а вони були перекона­ними свідками.

-  Слово:

Проповідували не тільки словами, ... але також і силою: 1,5.

Виявилася сила Божа знаками, дивами й чудами.

-  Дух Святий:

... із Святим Духом та в повному переконанні: 1,5. У тій проповіді головно діяв Дух, Він і засновував первісні Церкви.

 

-Молитва:

Згадуємо безперервно про вас у молитвах наших: 1, 2.

-  Любов:

Ми бажали віддати вам наше життя: 2, 8. Цілковите себевіддання віруючим.

-  Радість:

Відчули велику радість: 3, 9.

Радість, присутня у кожній євангелізації.

Розглянемо тепер окремо кожен елемент єванге­лізації. Практичний спосіб євангелізування важко опи­сати, бо сюди входить життєвий досвід й усвідомлення спасіння; спробуємо описати це додатково в розділі "Як євангелізувати охрищених".

 

А. СВІДЧЕННЯ

Євангелізатор — це, насамперед, свідок. Не вчи­тель, який навчає чи доказує абстрактні істини. Це хтось, хто засвідчив на собі зміну життя завдяки мо­гутній спасительній Божій дії. Така особа представляє собою впевнено те, що Бог може й хоче звершити у тих, які слухають Євангелію. Отже, щоб бути автен­тичним і ефективним проповідником спасіння, необ­хідно в якійсь мірі відчути на собі силу Євангелії, яка спасає через віру. Особистий досвід спасіння є основним, без нього неможливо когось переконати, інакше слово прозвучить порожньо, безсильно.

Євангелізатор, який зустрівся особисто з Ісусом, народився знову та проголосив Ісуса своїм Спасителем, Господом і Месією. У нього докорінно змінилися життя й поведінка, з'явилось суто християнське ставлення. Кого Ісус ще не зцілив, не визволив, не спас від чогось конкретного; як же та людина може проголошувати і звіщати, що Ісус є Спасителем?

Справою євангелізатора не є оскаржувати; ані наголошувати на злі й гріхах. Тим більше, він не повинен засуджувати грішників, ані бути оборонцем правди Божої. Його ділом не є тільки переконати євангелізованих. Він — свідок, і засвідчує собою реальний факт: своє життя, яке Ісус Христос змінив, просвітив, врятував і визволив.

Усяку богословську тему й теоретичну або спеку­лятивну істину можна заперечувати, тільки не власний досвід або пережиті факти. Саме у цьому полягає завдання євангелізатора: подати слухаючим факти спасіння, тобто — спасенний досвід Ісуса мертвого, воскреслого та прославленого. Той, хто ніколи не пізнав Ісуса як Спасителя, Господа і Месію, не буде справжнім євангелізатором, і його проповідь буде холодною й теоретично нікого не переконає.

Євангелізатор не викладає історії Ісуса, ані не переказує життєпису, але конкретними фактами по­казує силу Його смерті та воскресіння, будучи сам дзеркалом, яке і тепер тут віддзеркалює силу, успіш­ність спасенного діла Богочоловіка.

Тому-то кожну євангельську проповідь євангелісти завжди закінчують словами: "Ми свідки того всього, й звістуємо вам те, що бачили й чули " (Ді 2, 32; 3, 15; 4, 20; 5, 32; 10, 42; 13, 31; Лк 24, 48).

Павло наголошує на зустрічі з Ісусом воскреслим, кажучи: "Явився мені також" (1 Кор 15, 8). А це означає, що ніхто йому не говорив про це, ані він цього не вичитав, а усвідомив Ісуса Спаса усім своїм буттям, бо побачив Ісуса, з ним зустрівся особисто (1 Кор 9, І).

Свідчення — захоплююче, воно оживляє віру. Перш за все, коли євангельську проповідь голосить не вчитель чи доктор богослов'я, але правдивий свідок, — це збуджує і підносить слухачів, відкриває їх до віри й дає можливість відчути на собі щось подібне...

Врешті-решт, свідчення — це головний логічний плід і вияв усвідомленого спасіння. Апостол Павло після навернення пішов на пустиню й там три роки розважав, усвідомлюючи собі спасіння, яке дає Ісус, і тому він — найбільший євангелізатор між апостолами, хоча й не належав до гуртка дванадцятьох. Тож, хто собі усвідомить, що він спасенний, той буде ревно свідчити про Господа нашого Ісуса Христа, Спасителя світу. Як апостоли казали: "Не можемо не говорити про те, що самі бачили й чули" (Ді 4, 20), інакше священик чи катехит буде тим крикуном, який багато говорить, а люди з цього не можуть нічого почерпнути.

Необхідне завдання євангелізатора — навернення. Він своїм життям не повинен заперечувати того, що вчить устами; не має свідчити, говорити про Христа Спасителя, але своєю поведінкою має бути свідчен­ням. Євангелізатор-свідок повинен "вірити поправді в те, про що говорить, жити тим, у що вірить і проповідувати те, чим живе ", — каже Папа Павло VI (Е. К, 76). Його віра буде притягуючою, радість — райдужною, а його веління — успішними й сприйнят­ливими.

Окрім цього, потрібно, щоб він чітко знав зміст і методи євангельської проповіді, інакше розгубиться в своїх пошуках.

Євангелізатор мусить бути вірним:

щодо змісту: проголошувати спасіння Христа Ісуса без перекручувань;

методам: бути більше свідком, ніж учителем, надхненим Святим Духом, щоб його проповідь не була тільки "у слові, але й в силі і в Дусі Святім та в повному переконанні" (1 Сол 1, 5).

Так і Павло уприсутнював Ісуса Спасителя. Го­ворити з любов'ю до слухачів, яких євангелізує; любити, як батько-мати; доказуючи істину, вести до єдності, шануючи релігійно-духовний стан тих, кого євангелізує; слабких у вірі не калічити, коли передає слово Боже;

- меті: не забувати, що мета євангелізації — при­вести до навернення, до віри в Ісуса, який спасає і дає Святого Духа, та будувати християнську спільноту.

Вкінці, справжній євангелізатор має віддзеркалю­вати Ісуса, найбільшого євангелізатора і взірець усіх євангелізаторів. Отож-то він сам має бути живою Євангелією: давати свідчення своїм власним життям та запрошувати інших жити життям Ісуса в силі й Дусі.

"Євангельське служіння заслуговує на те, аби йому віддати всі сили й посвятити життя" (Е. К., 5).

Служіння євангелізатора — це частка в справі євангелізації, але основна. Частка — бо це перший крок християнського життя, навернення до віри. Це початок і основа. Діло євангелізатора має продовжувати катехит або вчитель. Євангелізатор сіє, інший підливає, вкінці — ще інші збирають.

Основне. Без правдивого проголошення Ісуса Спа­сителя всяка інша душпастирська праця — будова на піску: на голошенні Євангелії базується християнське життя, яке цементує увесь зріст, дозрівання віри й апостольську працю.

Хоча слово євангелізатор згадується всього три рази у Новому Завіті, однак завдання його чітко виражене: це той, хто сам засвідчив на собі спасіння й тепер свідчить Нове Життя, яке приніс Ісус; запевняє, що Христос, живий Господь, перетворив його життя, перевівши його із влади тьми у Царство Світла.

"Ісус був вірним свідком " (Од 3, 14; 1), і свідчення його було достовірне (Ів 8, 14; 12, 48-50).

Апостоли — лише авторизовані свідки Євангелії, які не сміли мовчати про те, що бачили і чули (Ді 4, 20; 1 Ів 1, 2-3).

 

Б. СЛОВО

Спасіння виявляється в нашому християнському житті, а також у слові.

"А що світ своєю мудрістю не пізнав Бога у Божій мудрості, то Богові вгодно було спасти віруючих глупотою проповіді" (1 Кор 1, 21).

Те слово не абияке, а те, що апостол сам прийняв: Христос умер за наші гріхи (1 Кор 15, 3), його ніхто не може змінити (Гал 1, 8-9), бо воно — слово Боже, ефективне (Євр 4, 12), діюче (1 Сол 2, 13, Іс 55, 10-11); яке очищає (Ів 13, 3); воно — Дух і життя (Ів 6, 63); слово життя вічного (Ів 6, 68; Муд 16, 12); слово благодаті, примирення й правди (Ді 14, 3; 2 Кор 5, 19; Еф 1, 13).

Слово, яке зроджує віру (Рм 10, 14-17), бо є виявленням Духа й сили (1 Кор 2, 18); слово, яке не можна зв'язати (2 Тм 2, 9).

А це слово проповідується з повною сміливістю (Ді 4, 29-30), прилюдно, і без страху (Ді 20, 20).

Ісус "довів до кінця проголошення Царства невтомною проповіддю слова " (Е. К, 11).

Апостоли прийняли завдання проголошувати Добру Новину для всього створіння. Це посланництво вони отримали від початку (Мр 16, 15; Мт 28, 18-20; Ді 4, 29-30; 1 Кор 1, 17; 1 Сол 1, 5).

 

В.СВЯТИЙ ДУХ

Святий Дух — головний чинник (речник) єванге­лізації. Він спонукає кожного звіщати Євангелію й допомагає приймати та розуміти Слово спасіння.

Без Святого Духа немає євангелізації (Е. К, 75).

"Техніка євангелізації допоміжна й добра, але не може заступити дію Святого Духа", — каже Папа Павло VI. Павло своєю проповіддю в атенському Ареопагу (Ді 17, 22-34) стверджує, що успішність Євангелії не базується на мудрих словах науки, але на силі Святого Духа.

Саме свідчення, проповідування, знаки й чуда — це знаряддя Боже, зовнішні ознаки внутрішньої дії Божого Духа, що несе нас прямо й запрошує ввійти в глибину життя Святої Трійці, яка спасає.

Діло нашого спасіння, перш за все, — це діло Боже. А душею й рушієм євангелізації є Святий Дух, який дає свідчення про Ісуса, почин від Нього. Він посилає й помазує євангелізаторів та приготовляє душу до того, аби слухала поклик: просвітлює її й привертає, щоб отримати дар спасіння.

Тільки Дух Божий може зробити нас здатними жити життям Божим. Без цієї сили від Вишнього неможливо жити, як діти Божі. Тільки він може об'явити нам повну істину та сповідувати, що Ісус — Господь (Ів 16, 13; 1 Кор 12, 3). Тому, євангелізація без Святого Духа — безуспішна. Якщо серце людини не є перемінене Святим Духом, євангелізація не досягне своєї мети.

Дух Святий уприсутнює в людині нове життя Ісуса. Він змінює наше серце, схиляє його до бажання прямувати до любові, радості, миру, справедливості та щастя.

"Усі-бо ті, що їх водить Дух Святий, вони діти Божі"(Рм 8, 14).

Святий Дух переконує й навертає, вселяючи у слухачів віру, щоб відповіли на проповідь слова, спо­відуючи, що Ісус — Господь (1 Кор 12, 3), поєднуючи слухачів в одне тіло (1 Кор 12, 3; Еф 2, 16-19; 4, 4).

Ісус, який посідає повноту Духа (Ів 3, 34), перед початком проповідування Євангелії пішов до Йордану, аби отримати нове вилиття Духа (Лк 3, 21-22). А, помазаний Святим Духом, здійснив своє месіянське посланництво (Лк 4, 18; Ді 10, 38).

Апостоли також отримали того ж Духа, який спо­нукував їх сповнити своє завдання (Лк 24, 49; Ді 1, 8).

"Як мене послав Отець, так я вас посилаю" (Ів 20, 21).

Євангелія від Луки і Діяння Апостолів ясно говорять про невід'ємну роль Духа в ділі євангелізації Ісуса та апостолів, бо той же Дух, що є Господь (2 Кор 3, 17), є також джерелом життя (Ів 6, 63), дає свідчення про Ісуса (Ів 15, 26), веде нас до повної правди (Ів 16, 13), навчаючи й пригадуючи все те, чому Ісус навчив (Ів 14, 26), аби потім перетворити віруючих у свідків силою (Ді 1, 8), переконуючи, що Бог — Отець (Рм 8, 14-16; Гал 4, 6).

 

Г. СИЛА

Євангелізація Павла в Солуні та інших місцях завжди супроводжувалася силою Духа, чи, краще було б сказати, благовіщенням в силі Духа (1 Сол 1, 5). Бо не може бути ефективної євангелізації, якщо Дух не підсилює її своєю дією.

Ця сила полягає в здатності навернути серця і впливати на ситуацію гріха. Сила ця діє на слухачів і дозволяє серцям прийняти спасенну Божу дію.

"Знак сили " — головний чинник, який виявляє дію Святого Духа:

"Ідіть же по всьому світу та проповідуйте Євангелію всякому створінню. Хто увірує й охриститься, той буде спасенний; а хто не увірує, той буде осуджений. Ось чуда, що будуть супроводжувати тих, які увірують, їм 'ям моїм виганятимуть бісів, будуть говорити мовами новими; гадюк руками братимуть, і хоч би що смертоносне випили, не пошкодить їм; на хворих будуть руки класти, і добре їм стане" (Мр 16, 15-18).

"Слово буде сучасне, — казав Папа Павло VI, — головно, коли буде супроводжене знаками й силою "(Е. К, 42).

Слово й знаки внутрішньо поєднані в Божому плані. Однак ці знаки сили не підтверджують проповідуваної науки, але є виявом цілковитого спасіння, яке дає Ісус. Воно досягає не тільки душі, а також тіла і впливає благочинно на все створіння. Це присутність цілкови­того спасіння в світі.

Існує велика відмінність між голошенням слова Євангелії і проповідуванням її в силі Духа, з усією відвагою. Це добре розуміла давня Церква, а тому під час переслідувань просила знаків, чудес: "Господи, споглянь й дай твоїм слугам з повною сміливістю проповідувати твоє слово. Простягни твою руку на вилікування, нехай стаються знаки і чудеса іменем святого слуги твого Ісуса"(Ді 4, 29-30).

Дехто думає, що чудеса не на часі. Однак чудеса не зникли, лише тепер не проповідується Ісуса Спасителя, Господа і Месію. Щоправда, в Церкві знову оновлюєть­ся ця спасенна спадщина. Нераз появляються знаки чудесного оздоровлення, які товаришать проповіді Євангелії, головно у т.зв. харизматичних гуртках. Світ і Церква потребують цього виявлення спасенної Божої Дії..

Ісус не інакше проповідував: "Здійснював свою місію знаками "(Е. К, 2), що доказувало прихід Царства. "Ісус ходив по всій Галилеї, навчаючи по їхніх синагогах, звіщаючи Добру Новину про Царство й вигоюючи всяку хворобу в народі" (Мт 4, 23); "Ісус прийшов, добро творячи та зціляючи всіх, що їх диявол поневолив " (Ді 10, 37-38). Зокрема Євангелія від Марка багата на чудеса, бо в 16-ох главах розповідає ажтіро 18 чудес і оздоровлень. Отож, три найважливіші знаки, що Ісус — Месія:

-   проповідування Євангелії вбогим (Лк 4, 18);

-   вигнання бісів (Мт 12, 28);

-   Його воскресіння (1 Кор 15, 12-27).

Апостоли також здійснювали знаки і чудеса. Отримали владу оздоровлювати хворих (Лк 10, 9). Ісус, посилаючи апостолів, сказав: "Ідіть, проповідуйте, кажучи, що Царство Небесне — близько. Оздоровлю­йте недужих, воскрешайте мертвих, очищуйте прокажених, бісів виганяйте" (Мт 10, 7-8). Хоча Ісус послав їх не зціляти, а євангелізувати, але саме тому вони мали зціляти хворих. Ці два чинники були невід'ємними, але, немає сумніву, що найважливіший знак, через який інші визнають і вірують в Христа Ісуса, — це єдність і любов між апостолами (Ів 17, 21; 13, 35). Щоправда, коли всі християнські Церкви поєднаються біля Христа, утворивши одне стадо з одним пастирем, тоді світ увірує, що розв'язка усіх проблем людства — в Ісусі Спасі.

 

Ґ. РАДІСТЬ

"Які ж гарні на горах ноги того, хто несе Добру Новину, хто звістує мир, вістить щасливу долю, возвіщає спасіння " (Іс 52, 7).

Одна із найважливіших і наочних характеристик справжнього благовісника, який звіщає спасіння, — щира й внутрішня радість. Тобто радість природна, невимушена, внутрішнє вдоволення, яке виявляється ззовні. Хто-бо знайшов прихований скарб, — щасли­вий, радіє й веселою усмішкою приваблює інших.

Учні з Емауса йшли сумними, зажуреними, зневіре­ними у тому, що сталося з Ісусом. Вони добре знали Ісуса, знали, що Він був сильний словом і ділом, але їхні серця були сумні, в скорботі все пропало, вони втратили усяку надію. Тзка проповідь нікого б не переконала.

Радість більше, аніж вміння проповідувати чи пере­конлива сила слів, притягує слухачів до Христа Госпо­да. Інакше не можна світові благовістити перемогу Христа над гріхом і Визволення людства від усякого гніту і поневолення.

Євангелія є насамперед звіщанням радості. Христос прийшов на радість усім. Вже в самий день Різдва ангел говорить про безмежну радість:

"Ось я вам звіщаю велику радість " (Лк 2, 10). Йдеться про радість духовну, яка походить від Святого Духа, плід спасенної Божої дії. Ця євангельська радість більше в тому, аби давати спасіння, аніж його прий­мати (Ді 20, 35). Ісус зрадів Духом Святим (Лк 10, 21).

Апостоли були веселими проповідниками, вони радо сіяли Боже слово (1 Сол 1, 6; 1 Ів 1, 4; 2 Ів 12-13).

 

ЛЮБОВ

Головне завдання євангелізатора — не перепо-відувати якусь науку або розумне вчення, але саму особу Ісуса — осередок його життя, якого він полюбив понад усе, якого сам знайшов як Дорогоцінну Перлину. Тож першою ознакою є щира любов. Любов до Ісуса, до Євангелії, до людей, яких євангелізує. Без любові служіння євангелізатора буде бренячою міддю; дзво­ном, що лунає.

А хто любить Ісуса, той переживає і вболіває з при­воду гріха та жалкує, коли хтось живе без Христа, су­мує над твердістю людських сердець і співчутливий та милосердний до людей, які не тільки знають Ісуса, але вже й досвідчують іскорку любові Божої, яку єван­гелізатор проповідує словами, життям і поведінкою.

"Діло євангелізатора зумовлене братньою любов 'ю до тих, кого євангелізується " (Е. К, 79).

"Ісус полюбив свій народ такою любов'ю, як і Отець полюбив Його" (Ів 17, 23). Тому плакав над твердо-сердям Єрусалима, не тому^ що від Нього відступив, але тому, що, відкидаючи Його, тим самим позбавив себе милосердної і співчутливої любові Бога, яку Бог давав їм через Ісуса. А щоб доказати свою любов, віддав своє життя за народ (Ів 15, 13).

Апостоли теж віддали своє життя, час, дозвілля і дочасні добра, аби проповідувати Євангелію всьому створінню.

"Так і ми, з палкого до вас почуття, раді були передати вам не лише Божу Євангелію, а й власне життя; такими дорогими ви нам стали " (1 Сол 2, 8). Каже апостол: "Бог мені свідок, як я тужу за всіма вами любов'ю Христа Ісуса" (Флп 1, 8).

 

Е. МОЛИТВА

Справжній євангелізатор — муж молитви. Таким був Ісус. Хто хоче говорити про Бога, мусить сам щиро розмовляти з Ним.

Не той є євангелізатором, хто говорить про Бога, але той, хто передає свій досвід спасіння, здобутий на молитві, тому євангелізацію випереджує завжди осо­биста й спільна молитва. Щобільше, великі євангелі-затори не тільки самі моляться, але, водночас, підкріп­лені молитвами інших, які безперестанку вставляються за них і допомагають в їх служінні.

Дуже часто не маємо великих успіхів із знаками, чудесами, наверненнями, бо ще бракує нам покори знести такий тягар Божої сили. Покора не що інше, як плід молитви. А Бог не дає успіхів тому, хто нездатний його належно знести. Без молитви, внутрішнього поєднання з Богом неможливе ефективне служіння Євангелії. Однак не слід молитися з наміром мати успіх у служінні. Молитва не є середником отримання сили та успіху, але має вартість сама в собі, а добрий вислід — це плід при­родний, який проявляється тоді, коли молитва є правдивою.

Існують певні особи, які дуже заклопотані Божими справами, але не мають часу для Господа. Чимало таких, що багато працюють у Винограднику, але не знають і не зустрічалися ще з Виноградарем або Його Сином. Вони подібні до рабів, які працюють, але не є приятелями, які себе знають і любляться. Інші кажуть, що не мають часу для Того, хто дав їм увесь час і всі речі, що їх посідають.

Молитва не може бути якоюсь додатковою працею, але відпочинком, хвилиною контемпляції і себе-віддання Господеві. Молитва, яку відбувається з обов'язку, яка втомлює людину — безцільна. Під час молитви Господь об'являється й навчає глибоких істин про своє буття й свою спасенну дію у світі. Тільки так можемо Йому служити.

Молитва не обмежується словами, зверненими до Господа: "Допоможи мені в моїх справах сьогодні", але: "Що ти хочеш сьогодні мені сказати, у чому мені допомогти?"

 

 

Є. СПІЛЬНОТА

Євангелізувати — це не лише теоретично навчати якоїсь науки чи говорити про історичного Ісуса (Його спасительні вчинки). Суцільна євангелізація — це спасенна дія, реальна й священна присутність Ісуса між людьми, щоб згромадити народ святий у своє­рідну посвячену націю. Тому-то євангелізація, а також керигма не звужуються до появлення якогось вчення, але мусять розпочати згромаджувати відку­плений народ, і то силою Святого Духа, який воскре­сив Ісуса з мертвих.

аспект євангелізації треба підкреслити, бо про нього зараз місіонарі забувають.

Слід згадати теж свідчення Петра у день П'ятдесят-ниці: не був сам, але з одинадцятьма (Ді 2, 14). Ясно сказано: "Петро виступив з одинадцятьма, підняв свій голос і так промовив... "

Євангелізатор, будучи членом спільноти, нею ж є посланий. Так було, коли Ісус висилав своїх, потім Петра та Івана (Ді 8, 14) з Варнавою й Павлом (Ді 13, 1-3).

Тому, Церква — євангелізуюча, бо живе любов'ю, єдністю й ділами проголошує, що любов Божа вилита у світі, і що тепер можна жити інакше завдяки Новому Життю, здобутому смертю, воскресінням та прославленням Ісуса Христа — Господа всіх.

Ісус не сам євангелізував, з ним завжди був Отець (Ів 8, 16), та крім цього Він створив спільноту із своїх апостолів.

Апостоли між собою завжди творили спільноту, де Петро відігравав окрему роль (Мт 10, 2).

Церква — уприсутнення Царства: євангелізуючи, Церква насамперед свідчить те, що вона експери­ментувала. Інакше ніхто б не повірив у Євангелію. Церква — радше свідчення, аніж учитель.

Сьогоднішній світ уже втомлений хибними месіян-ськими обітницями, які ніколи не справджуються. Тепер слід фактами доказати істину, яку проголо­шується: "Прийди й подивися: тут, де ми живемо, — Царство Боже". Якщо світ не ствердить, що сьогодні можливо жити по-новому Євангелією, і що вона є відповіддю Божою на всі запитання людства, то Євангелія не зацікавить нас ніколи. Важливо показати Євангелію живу.

Церква як спільнота любові є даром Божим світові. Вона замість бути відповіддю людей Богові, стає відповіддю Бога людям. Євангелізація має показати Царство Боже не як теорію, але як конкретну й мо­жливу реальність, тобто як спільноту, яка дійсно живе євангелією, коли та спільнота — ставлення одних до інших, засноване не на співжитті, але на справедли­вому компромісі (зобов'язанні); спільнота, у якій моє "Я" дало місце "Нам"; спільнота, про яку можна сказати: "Дивись, як вони любляться ".

Церква євангелізує, оскільки вона є Церквою, тобто спільнотою любові Отця, життям Сина та єдністю Святого Духа.

В ній-бо — "благодать Господа нашого Ісуса Христа, любов Бога і Отця та причастя Святого Духа ".

Правдива євангелізація буде можливою лише тоді, коли буде представлена якоюсь спільнотою, сповне­ною Святим Духом. Спільнота, євангелізація й Святий Дух поєднані між собою. Коли не буде одного із чинників, усе зникає.

-   Спільнота й Святий Дух без євангелізації не повні, бо без євангелізації не буде знаною Добра Новина Спасіння, яку Ісус дарує всім.

-   Євангелізація без спільноти, яка б розповсюджу­вала благовість, буде безуспішною. Бракує перш за все любові одних до інших. А це — серцевина хри­стиянського веління.

-Спільнота та євангелізація без сили Святого Духа, який збуджує віру в серці людини, не мають сили. В дійсності, неможливо відокремити ці три елементи.

 

КЕРИГМА СЬОГОДНІ

 

ВСТУП

Ісус, Євангеліє і слово Боже ті самі вчора, сьогодні й завжди. Слово Боже приховує в собі внутрішню силу, здатну перетворити всяку людину. Однак не слід забувати, що Євангелію слухають люди різних культур, пізнаючи її у різний час, в окремих місцях. її треба пристосовувати до будь-яких обставин людського побуту, щоб посіяне зерно дало плід сторицею.

Згідно з нашою темою, візьмемо до уваги такі аспекти пристосування керигми:

1.  Йдеться про "голошення" охрищеним, які, напевно, вже багато чули про Ісуса, однак ще Його особисто не пізнали, бо не усвідомили собі спасіння через дар Його Духа.

2.  Звіщається Євангелію сучасній людині, для якої наука, техніка стали критерієм істини. Тому не будемо доводити якусь догму, але виявимо акти спасіння.

3.  Євангеліє — Ісус — незмінні. Отже, можна гово­рити про правдивого Ісуса. Не про Ісуса, якого розма­льовують художники, не Ісуса-дитятко. Ні. Маємо показати Ісуса яко Бога й людину. Богочоловіка. Ісуса, який має повну владу на небі й на землі, Господа й Спасителя. Ісуса померлого, воскреслого, живого, животворного. Ісуса, який сьогодні дає дар Святого Духа всім людям. Який прощає гріхи, змінює серця й перетворює життя людей уже охрищених, але котрі ще не навернулися й не усвідомили собі Христа Спасителя. Євангелізація має особисто й загал людей освідомити про Нове Життя, яке приніс Ісус через свого Святого Духа.

З вищесказаного слідує, що євангелізація охрище­них повинна випливати з керигми, тобто проповіді, яка діловито відповість усім, хто належить до Церкви, хто знає Закон Божий, але не знає Христа Спасителя; тим, хто вивчав богослов'я, але не дійшов до її джерела — Бога; тим, які знають багато про Бога, але Бога не прославляють, не дякують Йому.

Христос нічого неможливого не обіцяє, Він-бо "прийшов, щоб усі мали життя вповні". Це обіцянка Христа, й Він сповнить її в нас. Бо обіцяє це Все­могутній Бог, багатий милосердям та любов'ю й вірний. Христос змінить наше життя. Але нам треба бути відвертими, дати Йому змогу діяти, відкрити Йому цілковито своє серце. Він нас покликав саме для цього. Він — багатомилостивий.

Для нас відкриваються двері до Нового Життя. Нам треба пережити те, про що тільки чули теоретично: ми — діти Божі, й Христос послав нам свого Святого Духа, аби ми жили Новим Життям. Так і ми побачимо відкрите небо: Ісус Христос дає нам небо вже тут, на землі. Ісус вже нам дав Нове Життя. Пора покористуватися ним.

Іспанський пекар

Під час війни в Іспанії багато іспанців виїжджало до Мексіки. З ними емігрував і 18-літній хлопчина Венансіо Фернандес. З собою віз тільки дві сорочки і полатані штани.

Приїхавши до Вера Круз, почав тут працювати продавцем у свого дядька. Потім одружився, відкрив власну пекарню в місті Пуебла. Заощаджуючи, зібрав чимало грошей й переїхав жити до Мехіко, надалі працюючи в пекарні. Народ називав його сеньйор Венансіо, бо був поважним і багатим.

Минуло 20 років його побуту в Мехіко. І от турис-
тичне агентство запропонувало йому дешеву подорож
до Іспанії.                                                                             \

Жінка переконала чоловіка скористатися нагодою відвідати Іспанію. Отож, Венансіо напік великих хлі­бів, купив 15 кілограмів сиру й поїхав до рідної Іспанії.

Першого дня смачно їли свіжий хліб з кусником сиру. На другий день так само. На третій день — сир з хлібом, четвертого дня знову те саме блюдо. І так тиждень, другий... Аж лиця пожовкли, як сир.

Нарешті доїхавши до пристані в Іспанії, вирішили пообідати в ресторані першого класу, бо не мали вже сили гризти той сухий хліб. Готові заплатити, аби тільки наїстися до сита, запитали, де знаходиться ресторан першого класу.

-  Покажи нам твій квиток.

-  Коли офіціант подивився на його квиток, вигук­нув: "Чоловіче, ти маєш право кожного дня тричі їсти в ресторані першого класу. Твій квиток дає право їхати в першому класі, а ти їв сир і черствий хліб два тижні"?!

Таке стається і з нами. Христос уже заплатив за нас, щоб ми могли жити Новим Життям. Маємо подорож Хрищення і можемо жити як царі, священики, пророки. А гриземо черствий хліб і пліснявий сир! Маємо і Дар Святого Духа, але живемо в гіркоті неволі й духовної нужди. Ми вже вільні, визволені від ворогів, й можемо служити Богові без страху, жити вдоволено та добиватися все кращого життя, бо вогонь Духа погас у душах репресій, в'язниць; заслання минулись. Бог творить усе нове, дає нам нове вилиття свого Святого Духа. Нинішні нестатки — для нашого добра. Це очищення від іржі матеріалізму, шкала ощадності, дуже потрібна для нашого світлого майбуття. Стараймося усвідомити в собі благодать св. Хрищення, силу Миропомазання й любов Євхаристії, - так будемо жити й служити Богові в дусі правди. Бог посилає нам силу з гори, щоб ми були світлом для світу і сіллю землі. Тож нам треба чекати й молитися, відкрити наші серця для Його ласки. Бог має свій план набагато кращий від нашого. Нам треба вірити, довіряти й віддати Богові серце для того, щоб сповнив його своєю любов'ю, тобто Святим Духом.

 

1. БОЖА ЛЮБОВ

Завдання теми: усвідомити собі особисту і беззастережну любов Бога Отця.

 

А. БОГ ЛЮБИТЬ, БО ВІН - НАШ ОТЕЦЬ

"Тепер говорить Господь, творець твій, Якове, твій сотворитель, Гзраїлю: "Не бійся, бо я тебе викупив, прикликав тебе твоїм ім'ям, ти — мій" (Іс 43, І).

"Я полюбив тебе вічною любов 'ю... " (Єр ЗІ, 3).

Бог любить усіх людей й також кожного зокрема, бо кожна людина потребує бути любленою. Якби ти, читачу, був єдиним жителем Всесвіту, Бог не міг би тебе більше любити, як любить, бо вже тебе любить усією любов'ю Всемогутнього Бога.

Бог нас любить не за наші вчинки:

"Як батько милосердиться над синами, так мило-сердиться Господь над тими, що Його бояться " (Пс 103, 13).

 

Б. БОГ ЛЮБИТЬ, БО ВІН - ЛЮБОВ

"Бог є любов" (1 Ів 4, 8).

"Невже ж забуде молодиця своє немовля ? Не матиме жалю до сина свого лона? То хоча б вона й забула, я тебе не забуду" (Іс 49, 15).

Бог не вимагає любити Його. Бог любить кожного таким, яким він є. Його любов — незмінна. Навіть кожна невдача, проблема, гріх у житті є для тебе на­годою, аби усвідомити собі безмежну Божу любов, бо Він завжди вірний.

- Бог — Всемогутній і чинить все, що хоче своєю силою та могутністю, однак одного не може зробити: перестати тебе любити. "Гори зрушаться й горби похитнуться, моя ж любов від тебе не відступить" (Іс 54, 10).

Бог не тому любить, що ми щось добре вчинили, але любить тебе. Прийми це з любов'ю.

Бог любить з гріхами. Не треба себе прикривати перед Ним. Він любить, бо ти є Його дитиною. Не тому, що ти добрий, але тому, що Він добрий.

 

В. БОГ БАЖАЄ ТОБІ ДОБРА, БО ТИ Є ЙОГО СИНОМ

Направду, Бог тебе любить таким, яким ти є, але не хоче залишити таким. Він хоче чогось ліпшого для тебе.

Тому, що Він тебе любить, Він хоче найкращого для тебе. Він має свій план стосовно тебе. "Він може зробити куди більше за те, чого просимо або що розуміємо " (Еф 3, 20).

"Як небо вище від землі, так мої дороги вищі від доріг ваших... " (Іс 55, 9).

- Створив нас на свій образ і подобу, повних любові. Ми — співпрацівники разом з Ним, Його представники на землі.

- Створив нас у досконалій гармонії:

-   з Ним: відношення особисте й досконале;

-   з іншими: відношення справедливості, правди й служіння;

-   з усім створінням: свобідні, а не невільники.

- Сповнив нас щастям, радістю, миром, і єдністю.

 

 

Г. БОГ САМ РОЗПОЧАВ ЛЮБИТИ

Бог тебе любить і одного просить у тебе: вірити у Його любов, вірити у Нього, довіряти Його планам.

Насамперед Бог від нас вимагає не Його любити, але дозволити Йому нас любити. Бодай маємо вия­вити, що хочемо досвідчити Його любов. Не ми, люди, до Нього приходимо, але Він хоче прийти до нас. Не ми Його досягнемо, але нам треба дозволити Йому досягти нас. Поки почнемо Його шукати, Він уже за нами вдивляється. Він дав початок.

Павло з Тарса заповзявся переслідувати Ісуса і пустився в дорогу до Дамаска ув'язнити християн. Однак це Ісус його переслідував, аж дігнав і скинув з коня. В тій хвилі Павло став в'язнем Ісусової любові. Бог його звів, а він дав себе звести (Єр 20, 7).

Пишучи до Галатів, Павло каже: Коли ж ви спізнали Бога, чи радше, коли Бог спізнав вас..." (Гал 4, 9). Не Гадати полюбили Бога, але Бог полюбив їх першим.

Любов не в тому, що ми любимо Бога, але Він нас перший полюбив (1 Ів 4, 19). Не ми Його вибрали, Він перший вибрав нас (Ів 15, 16). Ми не робимо для Бога ніякої ласки, коли любимо Його. Це Він сприяє нам своєю любов'ю, яка є вічною.

Часами шукаємо Бога, намагаємося Його полюбити, однак ніхто не може любити, якщо раніше не досвідчив Його любові. Нам треба зупинитися, дати себе осягнути Божою любов'ю.

 

Ґ. ВИСНОВКИ

Бог любить усіх людей, бо ми — діти і діло Його рук.

Любить добрих і лихих, чоловіків і жінок, католиків, православних і протестантів, безбожників, гонителів Церкви, священиків, народних провідників, розпус­ниць. Любить усіх нас, бо ми всі — діти Божі.

Бог не любить нас за те, що ми чинимо щось добре, але тому, що ми — люди, яких Він створив з любові: любить своїх дітей. Бог не любить нас, що ми є добрими, але^тому, що Він Добрий. Не любить нас тому, що ми Його любимо, але тому, що Він — Любов (1 Ів 4, 8).

Бог не може не любити. Любов і святість — це Божі атрибути, Божа суть.

Святість — це неповторність, несказанність Божа. Любов — динаміка, Пресвятої Трійці. Бог Отець любить і родить свого Сина. Син любить Отця, а ця взаємна любов надихає Святого Духа.

Без цього усвідомлення неможливо зрозуміти євангелізації.

 

ЗАВДАННЯ

РОЗДУМИ ГРУПОЮ

-  Прочитай уголос притчу про блудного сина (Лк 15, 11-32).

- Вкажи вияви любові Отця (Бога) до своїх дітей. ЗАПИТАННЯ 1

  1. Відколи любить Бог ? (Єр 31, 3): ..........................
  2. Кого любить Бог ? (Мт 5, 44-45):..........................

Любить.......... любить............ любить.......... і.............

3. Бог так полюбив світ, що........................................

.......................................................................  (Ів. З, 16).

4.  Бог є..................................................... (1 Ів 4, 8).

5.  У Божій любові немає........................ (1 Ів 4, 18).

6.  У чому полягає любов.............................................

........................................................................ (Не 4,10).

7. Якщо Бог є любов, напиши, що апостол Павло
каже про любов Божу у 1 Кор 13, 4-8:

Бог є................................   Бог не є..............................

Бог є................................   Бог не є..............................

Бог є................................   Бог не є..............................

Бог усе............................   Бог не.................................

Бог усе............................   Бог не.................................

Бог усе............................   Бог не.................................

Бог усе............................   Бог не.................................

Бог якщо..........................

- Котра з тих характеристик найбільш вагома у твоєму житті? любить і родить свого Сина. Син любить Отця, а ця взаємна любов надихає Святого Духа.

Без цього усвідомлення неможливо зрозуміти євангелізації.

 

2. ГРІХ

Завдання теми: наш гріх — причина всякого зла в світі. Переконати себе, усвідомити собі свою грішність  —        важлива справа!

Без знання гріха неможливе самопізнання людини. А гріх пізнаємо з об'явлення, як і святість Божу. У євангелізації наголошується на переконання гріхом.

Попередньо ми говорили про незмінну Божу любов, проте реальність ставить запитання:

  1. Якщо Бог нас любить, то чому в нашому осо­бистому житті стільки непевності, страхів, заздрощів, незадоволення, смутків, що й не відчуваємо Його любові?
  2. Чому у сімейному житті панують сварки, гнів, непослух, ненависть, біда й нужда?
  3. Якщо Бог нас любить, чому існують війни, кривди, несправедливість, неволя?
  4. Чому не відчуваємо, що Бог нас любить? Чому світ не є раєм, де б панували мир, радість, спра­ведливість?

 

А. ПРОБЛЕМА

В усьому — одна проблема й причина. "Всі-бо згрішили й позбавлені слави Божої" (Рм 3, 23).

Отож, те, що не дозволяє, аби у світі запанували любов, щастя, мир, єдність, називається гріхом. Гріх

— єдина причина всякого лиха, яке пригнічує людс­тво. Гріх стоїть перепоною, яка не дозволяє Божій любові нас діткнутись. Бачимо скрізь вияви Божої благодаті, але вона нас не торкається, коли між нами і Богом є гріх. Гріх — відокремлення від Бога.

Відколи сатана здурив наших прародичів, пере­конавши їх, що самі власними силами зможуть здобути щастя, розпочалося безладдя, яке переживаємо, бо ж:

- людина відступила від Бога — джерела життя;

- чоловік відлучився від своєї жінки, звинувачуючи Єву;

-  все створіння збунтувалося проти Адама. Відтоді розпочалась ненависть, несправедливість,

зажерливість і всякі лиха зі злобою.

Проблема — ми-бо згрішили, віддалилися від любові Божої.

Щонайгірше, не можемо уникнути гріха, бо він випливає з нашого нутра (Мр 1, 14-15).

Ми — грішні, тому й грішимо. Наш корінь — грішний, то й плоди такі ж. "У грісі зачала мене мати моя", — каже Давид (Пс 51, 7).

Гріх, як та тінь наша, — невідступний. Потребуємо світла. Світло — Христос.

Ми прив'язані гріхом, який не дозволяє доплисти до берега спасіння. Ні наші добрі наміри, ні добрі діла, ані наша справедливість не спасуть нас. Ми потребуємо Христа — Визволителя.

Гріх — це невіра в Бога.

Гріх все те, що не випливає з віри (Рм 14, 23).

Гріх дуже шкодить людині: "Кому ж мене бракує, той свою душу кривдить"(Прип 8, 36).

Отже, гріх — це відступити від Бога, що є Життям, та увійти в смерть: "Бо заплата за гріх — смерть" (Рм 6, 23).

 

Б. УСВІДОМЛЕННЯ

Людина має одну життєву проблему, яку не здатна розв'язати, і одного ворога, якого не може здолати.

Людина з усім своїм знанням і силою техніки не здатна подолати князя цього світу та усунути гріх світу: коїть навіть зло, якого не хоче, а не чинить добра, якого хоче.

Людина — грішної природи, тому грішить. І не може змінити себе саму. Своїми силами не може відновитися, стати новим створінням, змінити своє серце, розв'язати проблему свого існування. Людина не може себе спасти. А тим більше не потрапить спасти іншу людину. Сліпий не може провадити сліпого, бо обидва впадуть.

Людина не може розв'язати своєї життєвої проб­леми. Це щось найгірше, що можна почути. Однак — це істина. Можливо тобі ніхто ще цієї істини чітко не сказав.

Того дня, коли людина в раю захотіла бути Богом, потрапила в абсурд. Коли задумала досягти неба, будуючи Вавилонську вежу, - заниділа. Людина не може своїми силами дійти до Бога.

 

В. ВИЗНАЙ СВОЇ ПРОВИНИ

Це незаперечна істина, що ми всі — грішники, але з того ще більша користь: тільки хворі можуть зціли­тися, тільки мертві воскреснути. Біблія, об'являючи гріх, завжди вказує на Боже милосердя. Відколи гріх, відтоді — історія спасіння.

Християнин не повинен важко грішити, "а згрішить хтось, маємо заступника перед Отцем, Ісуса Христа, праведного. Він — примирення за наші гріхи, і не лише за наші, а й за гріхи усього світу" (1 Ів 2, 1-2).

Ось що треба зробити — визнати себе грішником, не затаювати свого гріха перед всевидячим Богом.

Єдиний гріх, який не може бути прощений, це той, якого ми не визнали. Потрібно визнавати себе гріш­ником, але не впадати в хворобливий страх перед гріхами вже висповіданими й розрішеними.

Бо Христос прийшов грішників спасти, з яких я перший, за словами апостола Павла. Так і я — най­більший грішник, але помилуваний; грішник, але про­щений. Ось до чого цілеспрямована євангелізація.

Прочитай притчу про фарисея і митаря (Лк 18, 9-19) і усвідом потребу визнавати свої гріхи та просити в Бога пріяцення й розрішення з розкаяних гріхів від Церкви у Тайні Сповіді. Грішник потребує спасіння, бо він не здатний сам визволитися від сили гріха.

Отож, визнай свій гріх перед Богом. "Покайся й будь ревним" (Од З, 19).

 

ЗАВДАННЯ

1.  Кожен нехай дасть приклад, що все лихо, яке існує у світі і в кожному з нас, походить від нашого егоїзму і зарозуміння, бо ми — грішники.

2.  Поясніть та обговоріть таке речення: ми — грішні, бо грішимо, чи: грішимо, бо ми є грішні.

ЗАПИТАННЯ 2

1. Чому ми не живемо Божим життям? (Рм 3, 23):

Бо всі............................ позбавлені слави Божої, яка

спасає.

2. Які негативні наслідки відчули Адам і Єва, коли
хотіли стати, як Бог? (Бут 3):

 

 

 

3. Що буває з тими, які хочуть спастися своїми
власними силами? (Мт 16, 25): .....................................

 

4 Що стається із сліпим, якого провадить сліпий?

................................... ;................................. (Мт 15, 14).

Хто є ті обидва сліпі?..................................................

 

Отож, є можливим спастися? (Мт 16, 25-26).

 

5. Той, хто чинить гріх є........................... (Ів 8, 34).

6. Перечисли відмінності між молитвою фарисея та
молитвою митаря (Лк 18, 9-14).......................................

 

7. Гріх є все те, що не походить від...........................

................................................................ (Рм 14, 23)

8..............................................................

Відповідай:                                      Правдиве      Хибне

- Людина може сама себе

спасти.                                     ...........         ..............

- Самолюбний спричиняє

терпіння, бо терпить.             ...........         ..............

- Гріх спричиняє

порожнечу і смуток.               ...........

- Гріх — це правдиве

щастя людини.                        ...........         ..............

- Хто грішить:

-   ображає Бога;                       ...........         ..............

-   ображає інших;                    ...........         ..............

-   ображає себе самого.       ..............         ..............

9. Постав нуль, один, два, три, чотири хрестики,
відповідно до тяжкості гріхів:

-   Не поцілувати хрест на тетраподі.      ....................

-   Нищити природу, рослини тощо.       ....................

-   Не бути на Літургії в неділю.

-   Гордість і пустота.

-   Не приймати потребуючого.

-   Не зробити добра, яке можемо.

-   Не заплатити заробітну плату.

-   Не довіряти Богові.

10. Може вірив ворожбі на картах, шептухам, відь-
мам, гороскопові, віщуванню, хоч би з цікавості або
заради забавки?.................................................................

Чи відрікся того всього?.............................................

 

Вивчи напам'ять:

"Всі-бо згрішили й позбавлені слави Божої" (Рм З, 23). "Кожен, хто гріх чинить — гріха невільник"(їв 8, 34). "Заплата за гріх смерть" (Рм 6, 23).

Інші тексти: Рм 11, 32; 14, 23; Пс 51, 7; Бут 2, 17; Ів 9, 41; Прип 8, 36

3. СПАСІННЯ В ІСУСІ ХРИСТІ

Завдання теми: появити Ісуса померлого, воскрес-лого й прославленого. Це єдина розв'язка для світу і для окремих осіб.

 

А СИНТЕЗ ДВОХ ПОПЕРЕДНІХ ТЕМ

Бог нас любить, але гріх не дає відчувати цю любов. Через гріх людина не може спастися.

 

Б. ДОБРА НОВИНА

Оскільки людина не здатна дійти до Бога, то Бог прийшов до неї. Якщо ми не мали потрібної сили, щоб дійти аж до Нього, то Він прийшов до нас.

Коли вже не було надії, тоді засяяло світло у пустині: Бог сповнив обітницю спасіння.

"Бог так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав... щоб Ним світ спасти" (Ів 3, 16-17).

Такою є розв'язка для світу: Ісус спасає. Він не тільки приніс спасіння від Бога. Він сам є спасінням. Він — лікар і лік.

а) Ісус здолав Сатану

З того моменту, коли згрішили прародичі, Бог обіцяє нам спасіння. До змія Він сказав: "Покладу ворожнечу між тобою й жінкою; між твоїм потомством та її потомством. Воно розчавить тобі голову" (Бут 3, 15).

Ісус, нащадок жінки, розтрощує голову ворога. Князь цього світу скинутий, і ніщо не може проти­стояти Ісусові. Ісус — єдиний переможець сатани і його темного світу. "Бадьортеся! Я подолав світ ", — каже Христос (Ів 16, 33). "Хай не тривожиться серце ваше! Віруйте в Бога й у мене" (Ів 14, 1).

б) Спасіння від гріха

Ісус, ягня Боже, що бере гріхи світу, аби ми жили повним життям. Його завдання не лише усунути зло й терпіння цього світу, але вирвати коріння всякого зла: гріх.

Прощає гріхи:

За свої гріхи ми стали Божими ворогами й засуджені на пекло, але Ісус прийшов до нас та взяв наші провини на Себе. А Отець, бачачи таку любов Сина до нас, пригасив наші борги. Тим ми примирені з Богом, прощені й оправдані.

"Вас, що були мертві гріхами й вашим необрізанням тілесним, Він оживив вас із Ним, простивши нам усі провини. Він знищив розписку, що була проти нас, що нас осуджувала разом із приписами; Він зробив її нечинною, прибивши до хреста" (Кл 2, 13-14).

Тому немає вже засуду для нас. Наші гріхи вже про­щені завдяки Крові Христа, який на хресті просив Отця: "Отче, прости їм, бо не знають, що роблять". Невже ж Отець не вислухає цієї молитви свого улюб­леного Сина?

Забуває гріх.

Бог не тільки прощає наші хиби і гріхи, Він їх забуває і зовсім не згадує. Коли Бог прощає, прощає раз й назавжди, тобто не згадує більше ніколи наших прощених гріхів.

"Бог знову змилосердиться над нами, розтопче наші беззаконня. Ти кинеш у глибінь моря всі гріхи їхні" (Міх 7, 19).

-  Визволяє від гріха.

Спасіння не полягає в тому, аби лише забрати наші гріхи. Ісус прийшов, щоб визволити нас від гріха, тобто зробити здатними нас більше не грішити. У Хрищенні ми з Христом померли для гріха, з Ним і воскресли, — живі для Бога (Рм 61 і наступ.).

в) Дає нове життя

Бог не послав Сина лише розв'язати проблему гріха, а головно дати нове життя, одухотворити людину (Ів 10, 10). І де збільшився гріх, там перевершила ласка (Рм 5, 20).

Прочитай про жінку-грішницю (Ів 8, 3-11); про Закхея (Лк 19, 1-10); про розбійника (Лк 23, 39-43).

 

В ЯК ЗДІЙСНИЛОСЯ НАШЕ СПАСІННЯ

Ісус раз і назавжди спас людину і все людство. Всіх відкупив:

а) Своїм втіленням

Найвищим доказом того, що Бог нас любить, є те, що нам, грішникам, послав свого Сина, який убрався в наше грішне тіло ради нашого спасіння.

Син Божий прийняв грішне тіло й замешкав між нами, став в усьому подібним до нас, крім гріха. Жив у людській величі й нужді: плакав, співав, почував себе усамітненим, залишеним усіма, радів, Його облич­чя віддзеркалювало надію, відчував страх і стривожен-ня. Захоплювався красою поля, синього неба, звірят, але терпів до сліз через твердість свого народу. Напри­кінці, будучи людиною, поєднав у собі все людське життя й життя Боже. Він же — Богочоловік. Так розрив між Богом і людиною, спричинений гріхом прародичів, тепер назавжди поєднаний у Богочоловіці Ісусі.

Ісус є дійсно "Еммануїл: з нами Бог" (Мт 1, 23). Якщо Бог з нами, хто може бути проти нас? Ніщо й ніхто не може нас відлучити від любові Божої, ви­явленої в Христі Ісусі (Рм 8, 31-38).

б) Через Свою смерть

Ісус не був убитий. Він сам добровільно видав себе на смерть з любові до грішних, щоб взяти на себе наші гріхи. Коли Христос умер, з ним помер і наш гріх. Христос не заплатив нікому, але заступився за нас, грішних, перед Богом, умер за наші гріхи. Це є якраз оте відкуплення. Відкуплення — це солідарність з грішним людом, любов і послух Богочоловіка Ісуса Христа. Ісус не мав гріха, а взяв на себе наші гріхи (2 Кор 5, 21).

На хресті вмерло все, що не дозволяло нам жити життям дітей Божих, а Його кров'ю ми визволені, очищені. Його покарання принесло нам мир. Його ранами ми зцілились.

в) Через Його воскресіння

Діло спасіння не закінчилось на хресті. Важливим є те, що сталось третього дня — сила Божа Його воскресила з мертвих; гріх, щоправда, вмер раз і назавжди. Але Ісус своїм воскресінням дає Нове Життя. Він смертю своєю здолав смерть, усім дав Життя Вічне. Тому співаємо переможну пісню:

"Христос воскрес із мертвих, смертю смерть подолав і тим, що у гробах, життя дарував ".

Якщо втіленням Бог живе між людьми, то через воскресіння Ісус Богочоловік є з Богом. Вже постав­лено місток між Богом і людьми завдяки воскресінню Ісуса Христа.

Ісус не вмирає більше. Все життя — у Ньому. Воск­рес, став духом животворним, оживляє своїм воскре­сінням. Не тільки собі воскрес, а й для нас також. Ми з ним вмерли й воскресли. "Мертві для гріха, живі для Бога " (Рм 6, 11).

Г. ВИСНОВКИ

Ісус мертвий і воскреслий — це розв'язка, яку Бог дає для світу. Він — єдина порада, порятунок. Немає іншого рятунку. Він — Спаситель.

"Немає під небом іншого імені, що було дане людям, яким ми маємо спастися " (Ді 4, 12).

Тільки Ісус здатний забрати гріх зі світу і здолати сатану, усуваючи послідовно всі наслідки гріха. На хресті віддав своє життя за нас. У воскресінні дав своє життя нам. На Його хресті вмер наш гріх, а Своїм воскресінням дав нам обильне життя, щоб з Ним, як і Він, жили дітьми Божими.

Ісус вже нас спас своєю смертю й воскресінням дві тисячі років тому.

Ми нашими гріхами були, як той корабель, що тонув посеред моря, а був там лише один човен. Тим рятів­ним човном є Ісус. Коли ми з Ним, Він не лише рятує нам життя, але дає Нове Життя. Ісус — єдиний порятунок для людства й світу.

"Ви були мертві вашими гріхами й провинами, в яких ви колись звичаєм цього світу жили, згідно з владою князя повітря, духа, що діє тепер у синах бунту. Між тими і ми всі колись жили в наших похотях тілесних, виконуючи примхи тіла й природних нахилів, і були ми з природи дітьми гніву, як і інші. Та Бог, багатий милосердям, з-за великої своєї любові, якою полюбив нас, мертвих нашими гріхами, оживив нас разом з Христом — благодаттю ви спасенні! І разом з ним воскресив нас, і разом посадовив на небі в Христі Ісусі, щоб у наступних віках Він міг показати надзвичайне багатство своєї благодаті у своїй доброті до нас у Христі Ісусі" (Еф 2, 1-7).

ЗАВДАННЯ

1.  Як Ісус здійснив спасіння всіх людей?

2.  Хочеш жити і відчувати Нове Життя, яке Ісус дає?

_ЗАПИТАННЯ З

1. Відповідай "так"або "ні". ТАК   НІ

-  Ти знаєш, у чому полягає

Нове Життя ?

-   Воно існує тільки після смерті?

-   Ти вже відчув його у своєму житті?

2. Хто ж такий Ісус, яка Його місія:

- Чому називається Ісус? (Мт 1, 21).

 

- Що про Ісуса сказав Іван Христитель? (Ів 1, 29).

 

- Як титулували Ісуса демони? (Мт 8, 29).

 

- Як благав Ісуса сліпий з Єрихона? (Лк 18, 38-39).

 

- Як Тома визнав Ісуса по воскресінні? (Ів 20, 28).

 

3. Сам Ісус сказав — хто Він:

- Мт 9, 13: "Я прийшов кликати...............................

-Ів 14, 6: "Я...................................................................

-   Ів 6, 47: "Той, хто вірує............................................

-   Ів 14, 6: "Ніхто не приходить до Отця..................

4. Ісус — це посередник між................ і....................

(1 Тм 2, 5).

5. Напиши: навіщо був посланий Ісус (Лк 4, 18-19):

6.  Ісус помер за......................................... (Рм 4, 25).

7.  Спасенні, вийшли з........... до.............. (Кл 1, 13).

8.  Де збільшився.............. , там перевершила............

(Рм 5, 20).

9. Читаючи Біблію, відповідай:                  ТАК НІ

-   Ів 3, 17: Ісус прийшов спасти світ..........................

-   Ів 10, 10: Ісус приніс повноту життя......................

-   Ів 3, 17: Ісус прийшов засудити світ.......................

-   Мт 9, 13: Ісус шукає грішників.        .....................

-   Ді 4, 12: Ісус — єдиний Спаситель.........................

-   Мт 9, 13: Ісус прийшов заради

праведних.

- Мт 19, 25: Людина може сама

спастися.                                                     ................

10. Напиши три речення про Ісуса, які тебе звору-
шують, і які ти любиш:

1..................................................................................... 2

З.....................................................................................

 

Вивчи напам'ять:

"Бог так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав ...не щоб засудити, але спасти світ " (Ів 3, 16-17).

"Я прийшов, щоб мали життя щоб достоту мали " (Ів 10, 10).

"Ісус, наш Господь, був виданий за наші гріхи і воскрес для нашого оправдання"(Рм 4, 24-25).

Інші тексти: Рм 5, 17; Ді 4, 12; Ів 16, 33; Кл 2, 13-14; Міх 7, 19.

 

4. ВІРА Й НАВЕРНЕННЯ

Завдання теми: особиста зустріч з Христом Спаси­телем вірою й щире навернення.

Ісус нас спас. Чому ж ми не відчуваємо усіх плодів спасіння в нашому житті?

Щоправда, Ісус умер і воскрес заради нашого спа­сіння, але ми ще не усвідомили собі, що Ісус здобув для нас. Тобто, Христос відкупив нас без нас, але не спасе нас без нас.

Ісус є твоїм братом, який запрошує взяти участь у Його безмежній спадщині Сина Божого. Він уже дав тобі здатність жити і бути спадкоємцем Божого життя. Тільки треба піти до Нього й жити Новим Життям, яке Він тобі дарував своїм життям.

Що ж треба робити, аби жити життям Ісуса? Таке запитання завдавали люди апостолові Петру того славного ранку П'ятдесятниці. Всі відчували, що апостоли разом з Марією жили Новим Життям, і це спонукало інших жити так само.

Відповідь Петра була: вірити в Ісуса, навернутися, покаятися в своїх гріхах. Тільки тоді можна жити життям воскреслого Богочоловіка. Віра й навер­нення — єдина причина й вимога, якої ми потре­буємо, щоб жити життям Божим, яке нам приніс Ісус.

 

А ВІРА

Віра — єдина вимога, щоб спасіння Ісуса прийшло до нас. Щоправда, тільки Ісус спасає, але те спасіння дістається нам вірою. Апостол каже: "Оправдані ж вірою, ми маємо мир з Богом через Господа нашого Ісуса Христа, через якого ми вірою одержали доступ до тієї ласки, що в ній стоїмо і хвалимося надією на славу Божу " (Рм 5, 1-2). "Йому свідчать усі пророки, що кожен, хто вірує в Нього, через Його Ім'я одержить відпущення гріхів"(Ді 10, 43).

"Благодаттю ви спасенні через віру. А це не від нас: воно дар Божий" (Еф 2, 8). Дар, задарма даний нам.

"Оправдання не могли мати законом Мойсея, Ісусом Христом кожен віруючий виправдується " (Ді 13, 39).

Віра — це запевнення, що Бог буде діяти згідно своїх обітниць, бо Він — вірний.

Така віра — це дар Божий, а водночас — наша від­повідь на Божий почин. Йому кажемо: "Так, вірую й приймаю беззастережно Того, що ти послав у цей світ спасти нас, Ісуса Богочоловіка".

Довір'я, залежність і послух Ісусові Спасителеві, який помер і воскрес, — єдиний посередник між Богом і людьми.

Тому віра полягає не у вірі в щось, але у повному себевідданні Особі Христа Господа без застережень. Віра — не прийняття за істину того, чого не розуміємо, але мати довір'я до Бога, бути залежним від Нього, від його доброзичливого плану спасіння.

Віра — це сповідь, яка виявляється устами, а зосереджується в серці людини. "Коли ти твоїми устами визнаватимеш Господа Ісуса і віруватимеш у твоїм серці, що Бог воскресив Його з мертвих, то спасешся, бо серцем вірується на оправ­дання, а устами визнається на спасіння" (Рм 10, 9-10). Отже, віра спонукає нас жити і діяти згідно того, в що віруємо, змінюючи наш спосіб життя. Інакше це буде не віра, але почуття, ідеологія чи звичайне вірування, а то й забобон.

УРІВНОВАЖЕНІСТЬ

Віра в Христа означає — умерти з ним для гріха, щоб і воскреснути разом з Ним. Віра прихована наче вогонь, який ледь тліє. Віра, аби бути вірою, має бути як усередені, так і ззовні, виявлятися ділами й пове­дінкою.

У Нью-Йорку збудували дві надмірно високі споруди. Одна від одної на відстані 30-ти метрів. Славний еквілібрист протягнув вгорі канат між тими будівлями, щоб по ньому перейти від однієї до іншої. Перед тим сказав здивованим глядачам: "Я перейду по канату, але потребую вашої віри в те, що я зможу це зробити".

-  Певно, що так, — відповіли всі одноголосно.

Він піднявся ліфтом на останній поверх й з допо­могою палки почав іти по канату. Перейшовши, опустився до здивованого натовпу, який схвально плескав у долоні, й промовив:

-  Тепер перейду другий раз, але без палки в руках. Однак потребую ще більшої віри в мене.

Еквілібрист почав поволі вдруге переходити від однієї будівлі до іншої. І перейшов. Народ був дуже здивований. Опустившись ліфтом вниз, сказав утретє:

-  Тепер перейду останній раз, але з тачками в ру­ках... Потребую, щоб ви сильно вірили та надіялися на мене !

Народ мовчав. Тільки одна особа викрикнула:

-  Так, так! Я вірю, що ти зможеш. Я довіряю тобі! Еквілібрист відповів:

-  Якщо ти справді довіряєш мені, ходи зі мною й сідай в тачки...

Якщо ми віримо справді, ми дозволимо себе розіп'яти з Ним, вмираючи для того всього, що не дає нам жити. Така віра дозволяє бачити невидиме, бо все стає можливим для того, хто вірує.

ЧЕК

Ісус, раз і назавжди, здійснив наше спасіння. Вірою ми сприймаємо спасіння, здобуте смертю й славним воскресінням Ісуса Христа.

Ісус заслужив нам спасіння не валютою, але чеком. Ми маємо піти до банку Милосердя Отця Небесного.

-   Сам Ісус підписав той чек. Його підпис дуже простий: хрест. Отець добре розпізнає підпис свого Сина. Ніхто не може підробити його.

-   Він не підписаний чорнилом, але самою кров'ю Ісуса Христа: заслугами Його смерті й воскресіння.

-    Дата. Сьогодні. Сьогодні — це день Спасіння. Завтра може бути запізно. Скористайся нагодою.

Банк Милосердя Отця відкритий протягом 24-ох годин. Кожної хвилини ти можеш виявити свою віру в Ісуса перед Отцем Небесним. Той чек — подарунок Христа для тебе, це ласка, благодать. Щоб ним скористатися, вистачить вірити в те, що сам Христос здобув для нас Нове Життя. Усвідомлення того, що Ісус уже нас спас, не дозволяє шукати інших серед­ників спасіння. Це щось на взірець того, коли б ми, піднімаючись на верх багатоповерхового будинку, скористалися не ліфтом, а сходовою кліткою; саме Ісус є тим ліфтом, що нас підіймає до Отця. Маємо тільки з вірою увійти в нього.

Звичайно, необхідно зректися всяких інших серед­ників спасіння, забобонів, ворожби, а тільки трима­тися Христа, бо немає іншого імені, з допомогою якого можемо знайти спасіння (Ді 4, 12).

Щоб вповні засвідчити, експериментувати спасіння, обов'язково очікувати його з впевненістю, яка випливає із довір'я, що Бог завжди виконує те, що обіцяв. "Нехай вам станеться за вашою вірою", — сказав Ісус двом сліпцям, які відразу прозріли (Мт 9, 29). З іншого боку, чекати на Ісуса — означає довіряти й бути залежним тільки від нього, ні від кого іншого.

"Віра, — каже Ж. Жереміас, — це рука, яка приймає дію спасіння Христа і жертвує Отцю".

Ми живемо з вірою в будь-яких обставинах нашого життя. І кожної хвилини можемо переживати спасіння, яке Ісус дає нам. Тому св. Павло говорив: "Праведник з віри житиме"(Рм 1, 17).

ВИСЛОВЛЕННЯ ВІРИ

Спробуємо виразити іншу віру в Бога і в його спа-сительне діло через Ісуса Христа в Дусі Святому, як нас настроює св. Літургія: "Премудрість, прості, визнаймо св. Віру. Мир всім". Станьмо просто, свідомо, праву руку піднесім вгору і голосно запитаймо:

-  Ти віруєш, що Бог створив світ і любить його як Отець?

-  Ти віруєш, що Він присутній у світі та його перетворює?

-  Віруєш, що Він любить усіх людей, головно вбогих та грішників?

-  Віруєш, що Він має свій план щастя, миру і справедливості для всіх людей?

-  Віруєш, що Бог завжди тріумфує над злом?

-  Віруєш, що всі люди є дітьми одного Батька?

-  Віруєш, що Бог так полюбив світ, що йому послав свого Єдинородного Сина не щоб світ засудити, але спасти?

-  Віруєш, що із Його смертю на хресті помер також гріх?

-  Віруєш, що Ісус має всю владу на небі і на землі?

-  Віруєш, що Ісус — єдина відповідь і розв'язка всіх проблем у світі?

-  Віруєш, що Ісус надає значення твоєму життю?

-  Віруєш, що Святий Дух є джерелом Нового Життя?

-  Віруєш, що Святий Дух усе перемінює і освячує?

-  Віруєш, що Він провадить християн і є присутній у любові?

-  Віруєш у єдину й святу Церкву, одне Тіло Христове?

-  Віруєш, що Матір Ісуса є також нашою матір'ю?

-  Віруєш, що все виходить на добро тим, хто любить Бога?

-  Віруєш, що все, що ти робиш для потребуючого брата, робиш для самого Ісуса?

-  Віруєш, що колись будеш причасним вповні воскресіння Ісуса?

-  Віруєш, що Ісус знову славно прийде на землю? Подібно наші літургійні молитви висловлюють віру

і приймають спасіння:

"Боже й Господи сил і всього творіння Сотвори-телю! Ти, з милосердя і незрівнянної милості Твоєї, послав на спасіння роду нашого Єдинородного Сина Твого, Господа нашого Ісуса Христа, і дорогоцінним його хрестом розписку гріхів наших розірвав та переміг начало й владу темряви. Тож, Владико чоловіко-любний, прийми від нас, грішних, ці подячні та благальні молитви, і визволи нас від усякого згубного й темного гріха, від усіх видимих і невидимих ворогів, що бажають вчинити нам зло. До страху Твого прикуй тіла наші й не допусти сердець наших до слів або помислів лукавих, але любов'ю Твоєю пройми душі наші, щоб, повсякчас на Тебе дивлячись і світлом Твоїм керуючись, бачили Тебе, неприступне й вічне світло, та щоб невпинно хвалу й подяку віддавали Тобі: безначальному Отцеві з Єдинородним Твоїм Сином і всесвятим, і благим, і животворним Твоїм Духом, нині, і повсякчас, і на віки вічні. Амінь" (Молитвослов, Час шостий, с. 170).

 

Б. НАВЕРНЕННЯ

Найбільш конкретне виявлення віри здійснюється через навернення.

МЕРКУРІЙ

Меркурій — найближча планета до сонця. Тому вважають, що на цій планеті дуже висока температура. Однак було б невірно вважати, що бік, освітлений сонцем, є гарячим, а холодним — інший, не освітле­ний сонцем. Тільки тоді, коли ця планета обертається навколо своєї осі, повертаючись до сонця, нагріває­ться і стає світлою.

Є й християни, які дуже близькі до Бога, але зали­шаються холодними і у пітьмі, бо замало бути близько Бога, але треба відкрити себе, своє обличчя, щоб Він опромінив його та перетворив. Сьогодні можливо повернутися до Бога й відчути цілковиту переміну завдяки відкупленню й силі Божої ласки. Часто кажуть, що навернення — це зміна життя, але це не тільки моральна зміна. Навернення полягає в наверненні серця.

МОНЕТА

Навернення означає віддати якусь річ і отримати взамін іншу, вартіснішу.

У нашому випадку віддаємо наше безцінне життя, яким воно є, з нашими проблемами, немочами, неду­гами, з нашими гріхами. Отже, віддаємо наше обезці-нене життя, скалічене ранами гріха, а взамін дістаємо життя Ісуса: єдине, яке має вартість, й воно ніколи не обезціниться. А цим життям варто жити, бо це — жит-тєрадість, мир, праведність, себевіддання й жива віра.

ЕЛЕКТРИЧНА ЛАМПА

Щоб електрична лампа світила, потрібно два дроти. Ісус — це дріт позитивний, але треба й іншого. Якщо поєднати наше обмеження й гріхи, тоді наше життя опромінюється, бо де збільшився гріх, там перевищила ласка (Рм 5, 20). Ісус вже своє зробив, тепер тільки треба нашої співпраці.

БОЖИЙ ПОМІЧНИК

Ісус — Божий помічник, який прийшов вимести весь наш непотріб: нужду, недуги, гріхи, смутки й при­гноблення, проблеми та розпач, тобто все, що утруд­нює наше життя.

"Він узяв наші недуги й поніс наші хвороби" (Мт 8, 17).

Апостол Петро, потопаючи у водах Галилейського моря, просив помочі від Ісуса. Хоча вмів плавати, бо був рибалкою, але волів відчути помічну руку Ісуса і цілковито віддав себе Йому.

Оскільки через гріх Бог відрікся нас, то тепер, при­мирені з Ним Христом, порвім назавжди з гріхом і всім тим, що нас до гріха спонукає:

"Самі себе, і один одного, і все життя наше Христу Богу віддаймо".

СПАЛЕННЯ КОРАБЛІВ

Коли Гернан Кортез прибув із своїм військом здобути Мексіку, причалив до порту Вера Круз. Тут довідався про могутнє й добре зорганізоване військо ацтеків. Відомості були настільки невтішними, що деякі з офіцерів, знеохотившись, воліли залишити його й таємно повернутися на Кубу, яку здобули раніше.

Гернан Кортез довідався про цю змову і тієї самої ночі спалив кораблі. Тож вже не було можливо по­вернутися назад. Не залишалось іншої альтернативи, як здобувати велику Тенохтітлан.

У нашому випадку не вистачить лише бажання здобути Нове Життя, яке приніс нам Ісус. Необхідно спалити кораблі, які нас везуть до гріха, щоб більше ніколи не повертатися до нього.

Так як за Мойсея Бог відкрив Червоне море, щоб народ перейшов до землі свободи, так само й закрив його тепер. Потрібно закрити перехід до того моря, щоб більше ніколи не повертатися до неволі гріха. Вкрай необхідно рішитися, щоб ніколи не повертатися туди, спалити всі середники, нагоди до гріха.

ВІДРЕЧЕННЯ

Правдива залежність від Бога зобов'язує відректися всього, що зв'язує нас з гріхом.

Так Ісус Христос^ заводить лад, усуваючи всяке занечищення, спалюючи все зло у вогні своєї любові й милосердя:

"Хто Бог, як ти, що провину прощаєш і даруєш переступ останкові твого спадкоємства. Він не затримає гнів свій повіки, бо любить милосердя. Він знову змилосердиться над нами, розтопче наші беззаконня. Ти кинеш у глибінь моря всі гріхи їхні. Явиш твою вірність і ласку... " (Міх 7, 18-20).

Що ж ти можеш зробити?

- Збери всі свої гріхи й поклади їх у стіп хреста Христового.

 

АЛЬПІНІСТ

Щоправда, замало віддати все негативне, грішне в нашому житті. Треба також віддати все, на що покла­даємо надію, аби тільки від Бога дочекатись порятунку і спасіння.

Один чоловік забажав видряпатися на високу гору, та раптом посковзнувся і почав падати. Падаючи, заче­пив якийсь кущ, на ньому й повис, очікуючи, коли покотиться в пропасть і розіб'ється. Бачачи, що ніщо його не порятує, звернувся до Бога й почав благати:

- Якщо ти є, Всемогутній Боже, рятуй мене!

- Так, так, я тебе порятую, — відповів голос Божий з неба.

Чоловік думав, що ангели прийдуть його рятувати або могутня Божа рука його підтримає.

- Якщо ти віриш у мене, пусти корч, не тримайся його, так-бо докажеш, що рятунок приходить від Мене, а не від твого хисту.

Доки хтось чіпляється різних гілляк, доти він не відчує Божої помочі, ані Його спасіння!

Стоячи, відповідай: "Так, відрікаюся!" на кожне з наступних запитань:

-   Відрікаєшся Сатани?

-   Від усіх його діл і спокус?

-   Від окультизму, чарів і забобонів?

-   Від віщувань?

-   Від магії?

-   Спіритизму, астрології, гороскопів?

-   Ношення амулетів, талісманів?

-   Відрікаєшся зовсім і назавжди того всього?

 

В. ЗАПРОСИ ІСУСА УВІЙТИ У ТВОЄ СЕРЦЕ

Оголоси Його своїм Спасителем

"От, стою при дверях і стукаю: як хто почує мій голос і відчинить двері, увійду до нього і вечерятиму з ним і він зі мною " (Од 3, 20).

Ісус стоїть при дверях серця кожного з нас і запро­шує запричащатися Його Нового Життя. Чекає тільки, щоб йому ми відкрили двері. Він кличе. Щоправда, ніколи не буде насилувати дверей. Тільки тоді увійде, коли відкриємо йому. Він тут стояв уже не раз. Послу­хай сьогодні Його голос. Не твердій серцем. Запроси Його увійти. Ти нічого не втратиш.

Славний художник показував учням свою картину, аби вислухати критичні зауваження. А був це образ, на якому зображено Ісуса, що стояв, стукаючи до дверей якоїсь хати.

Учні почали говорити:

-   Контраст кольорів чудовий.

-   Твір досконалий.

-   Обличчя Ісуса віддзеркалює життя.

Усі відгукувалися позитивно, але вкінці один з них промовив:

- Образ має велику хибу.

Всі здивувалися, бо ніхто цієї помилки не помічав. Тоді художник запитав хлопця, у чому полягає недолік.

- Двері не мають замка.

- Це не хиба, — відповів учитель. — Двері, до яких Ісус стукає, не відчиняються ззовні, тільки зсередини, тому немає замка... Ісус не примушує нікого. Кожен відчиняє Йому за бажанням.^

Якби ти сьогодні почув Його слово й не твердів своїм серцем. Сьогодні — великий твій день. Відкрий двері свого серця -й проси Ісуса ввійти у найглибший закуток твоєї істоти.

Скільки разів ти вже відкривав своє серце стільком людям, які обіцяли тобі щастя. Дай сьогодні нагоду для Ісуса. Нічого не стратиш, хіба смутки та пригноб­лення.

Знаходячись біля дверей, маєш багато нагод. Не проґав їх. Дай Ісусові можливість виявити тобі все, чим Він є і що має для тебе.

Заявімо Ісусові, що запрошуємо Його жити в нашому серці, аби Він увійшов у наше життя, щоб був осередком нашого буття.

 

Оголошення Ісуса Спасителем

Ісусе, я вірую, що Ти — Син Божий, Месія, при­йшов у цей світ не щоб засудити мене за мої гріхи, але щоб спасти мене.

Визнаю, що я — великий грішник, але, водночас, визнаю, що твоє милосердя й прощення більші від моїх гріхів.

Сьогодні своїми устами проголошую і сильно вірую в моїм серці. Ти — єдиний Спаситель цього світу. Ти — мій Спаситель. Вірую в Тебе, надіюсь на Тебе, прошу Тебе, щоб Ти дав мені Нове Життя, яке заслужив для мене Твоєю смертю на хресті й Твоїм славним воскресінням. Хочу мати особисту зустріч з Тобою й прийняти Твоє спасіння.

Знаю й довіряю, що Ти ніколи не розчаруєш тих, хто вірує й надіється на Тебе.

"Владико, Боже, Отче вседержителю, Господи, Сину єдинородний, Ісусе Христе і Святий Душе — єдине Бо­жество і єдина сило! Помилуй мене, грішного, і, якими задумами знаєш, спаси мене, недостойного слугу Твого, бо Ти благословенний на віки вічні. Амінь" ("Молитво-слов", с. 164).

 

ЗАВДАННЯ

1. Вголос прочитай главу 2, 1-11 з послання до
Ефесян,
зазначивши вагомі місця. Поділись з іншими
своїми враженнями.

2. Як здійснюється наше спасіння через Ісуса?

 

ЗАПИТАННЯ 4

1. Оправдання (спасіння) приходить через: ТАК НІ

-   Еф 2, 8-9: наші добрі діла?                    ................

-   Еф 2, 5: з ласки Божої?

-   Гал 2, 16: дотримування заповідей?   ..................

-   Рм 5, 1-2: вірою в Ісуса Христа?       ....................

-   Еф 2, 8: дар Божий?................................................

-   Еф 2, 8-9: ділами?

-   Рм З, ЗО: обрізанням?

 

2. Згідно Євр 1, 11, що є віра? ....................................

3. Відповідай:                                              ТАК  НІ

 

-   Віра — це вірити в якусь особу?

-   Віра — це вірити в щось, що я не розумію?.......

-   Віра має вплив на життя?

-   Віра — це ідеологія або філософія?

4.                                                                                     Що стається з тим, хто вірує в Ісуса?
-Мріб, 16:...................................................................

-   Ів 11,25:....................................................................

-   Ді 13, 38-39:.............................................................

5. Що маємо робити, аби спастися і отримати Дар
Святого Духа (Ді 2, 38): ..................................................

 

6. Що таке навернення?

 

7. Навернення — це зміна життя. Тож визначи, яка
зміна відбулась у житті:

-   Закхея: Лк 19, 1-11:...................................................

-   Марії Магдалини: Лк 8, 1-2:....................................

-   Чужоложниці: Ів 8, 1-11:..........................................

-   Павла: Гал 1, 11-12, 21:.............................................

-   Розбійника: Лк 22, 39-43:.........................................

8. Навернутися — це вийти та йти до:

Ді 26, 18: Від...................... до......................................

1 Сол 1, 9: Від..................... до....................................

1 Пт 2, 10: Від......................... до...............................

Тит З, 3- 7: Від....................... до................................

9. Шукати насамперед ........................  та інші речі

.......................................................................... Мт 6, 33.

10. Більша радість у небі............................................. Лк 15, 7

Запам'ятай:

"Ви спасенні ласкою через віру, а це не від вас, але дар Божий" (Еф 2, 8).

"Покайтеся й наверніться, щоб ваші гріхи були стерті" (Ді 3, 19).

"От, стою при дверях і стукаю: як хто почує голос мій і відчинить двері, увійду до нього і вечерятиму з ним і він зі мною " (Од 3, 20).

Інші тексти: Ів 3, 3: Рм 5, 1-2; 1 Ів 1, 9; Ді 2, 38.

5. ІСУС ГОСПОДЬ - МІЙ господь

Завдання теми: оголосити Ісуса Господом всесвіту і Владикою всього нашого життя.

 

А. ІСУС - ГОСПОДЬ

Ісус на третій день своєї ганебної смерті на хресті воскрес й сидить по правиці Отця.

"Ісус живий/" — вигукувала давня Церква. Ісус живий! Це та добра новина, яку звіщали християнські спільноти. Ісус живий! Він — осередок життя Церкви.

Бог не дозволив, щоб Його Син зазнав зітління, отож воскресив Його й прославив:

-   дав Йому ім'я, що є понад усяке ім'я (Флп 2, 9);

-   доручив Йому всю силу на небі і на землі (Мт 28,

18);

-   наповнив Його Святим Духом (Ді 2, 33);

-   встановив Його Господом і Месією (Ді 2, 36). Воскресіння, вознесіння й прославлення Ісуса —

апогей діла спасіння. Якщо б Христос не воскрес, мар­ною була б наша віра. Якщо Христос не був би прославлений, марною була б наша проповідь і надія.

Немає сумніву, що висота прослави Христа — це прийняття Святого Духа. Велика винагорода, що Отець дав своєму Синові в Його вивищенні це нове і більш повне вилиття Святого Духа:

"Він вознесений Божою правицею, одержав від Отця обіцяного Святого Духа... " (Ді 2, 33).

З прийняттям Святого Духа Ісус дістав найвищу владу на небі й на землі — встановлений Господом:

"Нехай увесь дім Ізраїля напевно знає, що Бог зробив Господом і Христом оцього Ісуса " (Ді 2, 36).

Господь. Титул Господь встановив Ісуса абсолют­ним Володарем всесвіту: минулого, теперішнього й майбутнього: "Він той, хто був, хто є й хто приходить, Вседержитель " (Од 1, 8).

Усе створіння Йому підпорядковане. Ісус — пере­можець смерті й лихого. Небо, море й земля — під Його владою. Суддя живих і мертвих (Ді 11, 42), Спаситель (Ді 13, 23); Творець життя (Ді 3, 15); Месія, якого звіщали пророки (Ді 3, 18).

Титул Господь (Кіріос), що в Старому Завіті був_збе-режений виключно для Бога, підтверджує Його божество. Ісус — Господь Бог ! Це переклад єврейсь­кого Ягве.

 

Б. ІСУС - МІЙ ГОСПОДЬ - ВСЕДЕРЖИТЕЛЬ

Панування Ісуса над усією вселенною належить Йому як Творцеві й в окремий спосіб поширюється на усіх тих, що вірують у Його ім'я, тобто вірою сприймають Його владицтво.

Ісус Господь має стати моїм Господом, Він — мій Цар, тобто Той, хто керує моїм життям, моїми бажан­нями і хотінням і все вирішує як Вседержитель. Одним словом, моє життя — в руках Спасителя.

Нам треба оголосити Ісуса володарем усього на­шого життя. А це ніяк не заперечує нашій особистості або здатності ^вирішувати справи. Бо воля і наше рішення буде Його волею і Його рішенням. Буде все так, як Христос хоче. Св. Тома так визнав Ісуса: "Господь і Бог мій ".

Щоб Ісус був Господом, треба віддати Йому все наше життя. Треба відкрити Йому всі закутки нашого серця і дозволити наповнити їх своїм світлом і благо­даттю.

Ісус не вимагає багато. Ісус просить усе. Він не вдовольняється бути частиною нашого життя. Він хоче бути єдиним осередком нашого існування. Або — все, або — ніщо. Або зимний, або гарячий, літеплий — ні. Літеплих Він відкидає (Од 3, 15).

Він не може бути прикрасою нашого життя, Він хоче бути реальною особистістю, яка живе в нашому серці і керує нашим життям. Ісус хоче бути справді Царем нашого існування.

Однак Його царювання не може бути таким, як оті конституційні монархи в Англії, Бельгії або Швеції. Ні!

В Англії, наприклад, цариця Єлисавета II — най­важливіша особистість. її портрет зустрічаємо скрізь: на грошах, поштових значках, в усіх урядових діль­ницях. Навіть в англійському Парламенті є фотографія цариці. Вона має свій палац, дорогі перли, навіть окремий віз, запряжений дванадцятьма кіньми. Вона

— цариця.

Однак не вона рядить Англією. Найвищі авторитети

— Прем'єр-міністр і парламент.

Цариця виступає на імпрезах, але не вона керує. Щоправда, вона підписує акти й закони, але їх підготовляють Прем'єр-міністр і парламент. Вона тільки їх підписує.

Чимало християн уважають царство Царя царів як щось таке на взірець цариці Англії. Кожен сам укладає своє життя, робить плани на майбутнє, але не пред­ставляє їх Ісусові для підтвердження і підпису. Не хочуть, аби Ісус вплинув на формування всього так, як їхній цар, тож самі все вирішують.

Інші носять медальйон Ісуса на золотому ланцюжку, але це лише зовнішній знак. Коли вони самі керують своїм життям, а не Господь, Ісус не є осередком їхнього життя, ані їхнім Господом-Вседержителем.

Інші мають Його образ у спальні, але як прикрасу, бо не Він керує сім'єю, а вони. Тут образ — лише художня прикраса. Але Ісус не присутній в цій родині.

У багатій їдальні була розкішна ікона Ісуса Христа, обрамована золотом і пурпуром. Гості подивляли її художній красі. Цей образ уже тут тридцять років, сам єпископ його посвятив, — каже чоловік.ак, — додала ^жінка, — але тільки два роки, відколи Святий Дух Його увів як Господа у наші серця. Християнин не той, що має образи Спасителя в своїй хаті, або носить на шиї медальйончик, але той, хто є образом Ісуса у своїй хаті й поза нею. Не той християнин, хто устами говорить: "Господи, Господи ", але хто дійсно живе Його життям й виконує волю Небесного Отця (Мт 7, 21).

Замало того, щоб^ Ісус був нашим Спасителем. Необхідно вважати Його й Господом. Інакше діло спасіння не буде повне, тож часто промовляй: "Ісус — Господь і Бог мій ".

 

В. ПРОГОЛОШЕННЯ ІСУСА ГОСПОДОМ

Якщо Ісус не є ще Господом усього твого існування, то сьогодні є нагода проголосити Його вповні. Рішися продати всі перли, щоб могти купити дорогоцінну Перлу. Рішися все віддати, щоб Христа придбати. І це варто зробити.

Щоправда, царювання Ісуса полягає в тому, щоб усе зробити і тільки те, що Він хоче, як Він хоче й коли хоче.

Але як знати, якою саме є Його воля. Дуже просто: у кожній життєвій обставині достатньо запитати себе: - Як би повівся Ісус, що робив би Він, як би Він говорив, коли б був на моєму місці? Що більше, треба запитувати й самого Ісуса: "Чи купив би Ти, Господи Ісусе, цей одяг? Як би ти використав свої гроші, Господи Ісусе? Як любив би Ісус моїх братів, прияте­лів і ворогів?.." І роби так, як робив би Ісус.

"Зробіть те, що Він вам скаже", — говорить нам жінка, яка була "рабинею Господньою ", і в якій Слово Боже сталось життям людей.

"Бо коли ти твоїми устами визнаватимеш Господа Ісуса і віруватимеш у твоїм серці, що Бог воскресив Його з мертвих, то спасешся, бо серцем вірується на оправдання, а устами визнається на спасіння " (Рм 10, 9-10)

Потім слідує усне проголошення Ісуса Господом. Хто б хотів віддати Ісусові все своє життя, нехай відповідає: "Ісус є Господь!"

-    Моєї сім'ї, моїм: Ісус є Господь/

-    Мого минулого, теперішнього і майбутнього:

-    Мого навчання і праці:

-    Мого здоров'я і недуги:

-    Мого багатства й бідності:

-    Моїх приятелів і знайомих:

-    Мого тіла й моєї душі:

-    Всіх моїх особистих стосунків:

-    Моєї статтевості та емоцій:

-    Моєї держави і моєї родини:

-    Моєї хати і матеріального добра:

-    Моєї надії й страхів:

-    Мого політичного і соціального життя:

-    Моєї уяви й пам'яті:

-    Мого розуму й волі; моїх очей, вух, рук, ніг:

-  Мого вбрання; мого способу їсти, думати й говорити:

Молитва до Господа Ісуса

Ісусе, я вірю, що при Твоїм воскресінні Бог Тебе прославив, і дав Тобі ім'я, що є понад усяке ім'я.

Клякаю перед Тобою (клякай) на знак того, що визнаю Тебе Господом, моїм Господом: усе моє життя цілковито віддаю Тобі й Твоїй святій волі, щоб Ти зробив зі мною, що бажаєш.

Допоможи мені бажати і робити те, що Ти хочеш. Віддаю Тобі все моє буття. Хочу бути Твоїм, тільки Твоїм, більше нічиїм. Оголошую Тебе Господом усього мого життя; Ти — мій єдиний Господь. Не бажаю грошей, ні приємностей, ані будь-яких пожадливостей, які б мене відлучали від Тебе. Віддаю Тобі все моє життя. Чини всі мої рішення згідно Твоїй волі, і щоб я був, як Марія, рабом Твого слова — єдиного способу бути справді вільним. Не хочу більше жити. Живи Ти у мені. Дай мені Твоє життя взамін за моє, яке Тобі віддаю назавжди.

Знаю, що серйозно сприймаєш мої слова, як я серйозно сприйняв Твій заклик.

Відкриваю Тобі цілковито двері мого серця. Увійди в мене й будь зі мною усе моє життя.

Дата........ /........ /........

Підпис ......................

 

ЗАВДАННЯ

1. У давній Церкві чітко відрізнялися християни від поган своїм життям.

Якщо сьогодні було б переслідування тих, хто живе по-християнськи, чи ти був би засуджений за хри­стиянське життя? Чому?

 

ЗАПИТАННЯ 5

1. Відкрий Новий Завіт, прочитай главу 2, 6-11, з
послання до Филип'ян
та дай відповіді на наступні
запитання:

Ісус Христос будучи...................................................

Не уважав себе рівним................................................

Але применшив себе до..............................................

Впокорився, був слухняним аж до............................

Тому Бог........................................................................

І дав Йому................ понад..........................................

Щоб перед іменем Ісуса всяке коліно приклонялося
на небі, на землі й під землею, і щоб усякий язик
визнав Ісуса......................................................................

Він є....................... на..................................................

2. Котра з цих думок для тебе найважливіша?

3. Постав у дужках букву, яка відповідає титулам
Ісуса:

-   Камінь наріжний              ( ) Ді 4, 11.

-   Суддя живих і мертвих ( ) Ді 10, 42.

-   Спаситель                         ( ) Ді 13, 23.

-   Месія (Христос)                  ( ) Ді 2, 36.

-   4. Напиши, що Павло написав до Филип 'ян 2, 11:

 

5. Бог установив Господом й Христом ....................

....................................................................... (Ді2,36).

6. Скільки Владик має Церква й світ?.......................

................................................. ...................... (Еф 4, 5).

7. У чому полягає прослава Ісуса?

Флп 2, 9: "Його обдарив.........................................

Мт 28, 18: "Усяка влада.........................................

Ді 2, 33: "А тепер вознесений................................

 

8. Відповідай:                                           ТАК     НІ

-  Ісус для тебе, немов медальйон, що ти носиш на шиї, тобто щось зовнішнє, далеке від тебе, і в

нічому не впливає на твоє життя..............................

-  Ісус для тебе, як та цариця Англії, тобто вона є у твоєму житті, але не

керує, лише ти все вирішуєш?

-  Ісус — центр твого життя,

Господь і Цар твій.                                   ...................

Вивчи напам'ять:

"Бог встановив Господом й Христом того Ісуса, що ви розіп 'яли " (Ді 2, 36).

"... Якщо визнаватимеш твоїми устами, що Ісус є Господь і віруватимеш у твоїм серці, що Бог воскресив Його з мертвих, — спасешся" (Рм 10, 9).

"Не кожен, хто промовляє до мене: "Господи, Го­споди!" — ввійде в Царство Небесне, лише той, хто чинить волю Отця мого, що на небі" (Мт 7, 21).

Інші тексти: Вих 20, 3; Єз 20, 39; Еф 1, 10

6. ОБІТНИЦЯ ОТЦЯ

Завдання теми: показати дію Святого Духа, який, змінюючи наші серця, робить їх здатними жити Новим Життям.

 

А. ОБІТНИЦЯ

Ще перед своєю смертю Ісус сказав своїм учням такі таємні слова:

"Кажу вам однак правду: "Ліпше для вас, щоб я відійшов. Бо коли я не відійду, то Утішитель до вас не зійде. Якщо ж відійду, — пришлю його до вас " (Ів 16,7).

Після свого воскресіння впродовж сорока днів Ісус з'являвся своїм апостолам і говорив їм про речі, які стосувалися Божого Царства, наказуючи не виходити з Єрусалима, але чекати на обітницю Отця, про яку так багато згадував, проповідуючи Євангелію.

"Явам пошлю те, що мій Отець обіцяв. Перебувайте у місті, аж поки не одягнетеся силою з висоти " (Лк 24, 49).

"Іван христив водою, ви ж будете хрищені по кількох цих днях Святим Духом " (Ді 1, 5).

"Ви приймете силу Святого Духа, що на вас зійде, і будете моїми свідками в Єрусалимі, у всій Юдеї та Са­марії, аж до краю землі" (Ді 1, 8).

Коли Ісус говорив про прихід Святого Духа, зси-лався на Обітницю Отця. Йшлося про запоруку-гарантію Божу з людьми через Ісуса.

Ісус прийшов народити Нове Життя, але воно неможливе без Святого Духа й Нового Серця; тобто якщо Бог не сповнив би наперед обітниці, звіщеної пророками Єзекиїлом і Єремією.

"Я дам їм одне серце й вкладу в них новий дух, я вийму з їхнього тіла камінне серце й дам їм тілесне, щоб вони за моїми заповідями ходили та моїх законів пильнували і їх виконували. Тоді вони будуть моїм народом, а я буду їхнім Богом " (Єз 11, 19-20).

"Ось який завіт я створю із домом Ізраїля після тих днів, слово Господнє: "Вкладу закон мій у їхнє нутро і напишу його у них у серці. Я буду їхнім Богом, вони ж — моїм народом " (Єр 31, 33).

Серце людини може бути змінене тільки Богом. Необхідно внутрішнього оновлення людини — і то Духом Божим, який перетворює і оживляє.

Нове в Євангелії не Ісус, який дає новий закон, але Ісус, який дає нам свого Духа, аби жив у нас (Гал 2, 20; Флп 1, 21).

Бог обіцяв свого Духа не тільки для того, аби свідчити, що Ісус воскрес у славі Отця, але щоб Його уприсутнити в лоні Церкви і в серцях християн, роблячи людей здатними жити, любити, служити, мо­литися до Христа.

Новизна Євангелії — не якийсь новий закон, але Новий Дух, що його Ісус прославлений посилає своїм, аби люди могли жити життям дітей Божих. Ісус не тільки дав нам право зватися дітьми Божими, але зробив нас здатними своїм Духом так жити (Рм 8, 15; Гал 4, 6).

Діло спасіння не полягає тільки в тому, щоб нам були прощені наші гріхи, але щоб наші грішні серця перетворились у серце Ісуса.

Кожна буква, тобто зовнішній припис людині, включаючи й заповіді Нового Завіту, за словами св. Томи Аквінського, — це вбивча буква, але закон Духа оживляє, бо ж де є Дух, там — свобода.

Новий закон, закон Духа, не є таким, бо проголо­шений ним. Він — Духа, бо сам Святий Дух здійснює його в нас. Це робить нас здатними жити життям віри, любові й служіння, згідно з Божою волею. Хто живе в Дусі, для того єдиний закон — закон віри, який дає життя. Така людина не уникає деяких речей тому, що вони заборонені законом, але тому, що вони лихі самі по собі. Така людина не діє виму­шено або під дією іншого зовнішнього закону, але, перш за все, з принципу Нового Життя, яке спонукає його уникати зла, бо воно — зле, і чинити добро, бо воно є добре.

Дух перетворює серце людини. Людина, споможена Духом, чинить добро силою любові, яка є в ній, а не якоюсь зовнішньою силою. Цей Дух змінив кам'яне серце, яке було закостеніле пожадливістю тіла, уможливив розрізнити добро від зла і мати силу, що допомагає чинити добро та оминати зло.

Дія Духа допомагає людині змінити бажання, кри­терії й цінності. Вона не йде за бажанням тіла. Людина одуховлена, замешкана Духом, перетворена Духом, бажає, хоче й чинить діла Духа.

Якщо живемо, керовані Духом, не будемо підда­ватись тілесним пристрастям.

"Тіло пожадає проти духа, і дух пожадає проти тіла. Вони суперечать одне одному, так що ви не мо-жете робити того, що хотіли б. А коли Дух вас водить, то ви не під законом" (Гал 5, 17-18).

Різниця між тим, хто живе тілесно й хто живе Ду­хом у тому, що перший є рабом тіла й виявляє розпусту, нечистоту, свавілля, розгнузданість, ідолопоклонство, чари, ненависть, ворожнечу, ревнощі, злість, супереч­ки, незгоди, заздрощі, пияцтво, гульню тощо. І навпа­ки, хто проваджений Духом, виявляє вчинки Духа: любов, радість, мир, довготерпіння, зрозуміння, доброту, вірність, лагідність, тихість, рівновагу, здержливість (Гал 5, 19-23).

Хто живе Духом Христа, не живе під законом, бо такий розіп'яв усі лихі пожадання тіла. Плекає ті самі почуття, критерії, цінності Христа, бо має того самого Духа Христа: Святого Духа. З приводу цього можемо сказати, що новизна Духа — це той самий Дух, який збуджує в нас бажання здійснювати все згідно з думкою Христа (Флп 2, 13).

Дехто уявляє собі Святого Духа так, начеб людина була лампою, а Дух — електричним струмом, який засвічує цю лампу. Це хибне уявлення. Святий Дух — це внутрішня Сила в людині, яка змінює й перетворює її радикально. Та сила так укорінена в людині, що зливається з духом людини. Чимало є текстів у листах св. Павла, де неможливо розрізнити, чи він говорить про Святого Духа, чи про дух людини. Тому присут­ність дії Святого Духа в нас така, що Дух Христа стає нашим духом.

Те оновлення настільки глибоке, що св. Павло не знаходить іншої форми виразити цю прекрасну дійсність, хіба кажучи, що ми — "нове створіння " (Гал 6, 15).

Протягом двох тисяч років Корінт було найбільш розвиненим містом у Греції. Завдяки великій пристані тут велась жвава торгівля. Однак його "слава" не походила з того, що це місто — "світло усієї Греції", як його називав Ціцерон, але тому, що в ньому практикувалась усяка розбещеність і розгнузданість, яку тільки людина може собі уявити.

В окремий спосіб відрізнялася тут священна про­ституція в храмі, який був присвячений богині Афродіті й мав тисячу філій по всьому місті.

Навіть у народі побутував термін "корітувати ", що означало потрапити в крайню розпусту. Такою сум­ною була слава Корінта.

Св. Павло у 1 Кор 6, 9-11 розповідає, що було тут повно розпусників, перелюбів, мужоложників, зажер­ливих, п'яниць тощо.

"/ такими з вас деякі були: але ви обмились, але ви освятились, але ви оправдались іменем Господа Ісуса Христа та Духом нашого Бога " (1 Кор 6, 11).

Тому, коли корінтяни прийняли Євангелію і почали жити Новим Життям, св. Павло сказав:

"Коли хтось у Христі, той нове створіння. Старе минуло, настало нове" (2 Кор 5, 17).

Це те основне діло Святого Духа: нас цілковито оновити. Святий Дух приходить, щоб змінити лю­дину, роблячи її образом і подобою самого Христа. Однак його дія не другорядна. Вона абсолютно конечна. Без Духа Христового неможливо належати до Христа.

"Коли хтось Духа Христового не має, той йому не належить"(Рм 8, 9).

 

Б. ВИКОНАННЯ ОБІТНИЦІ

Через п'ятдесят днів після свого воскресіння Ісус сповнив свою обітницю: послав з неба Святого Духа на своїх учнів, які в той час перебували на молитві з Його матір'ю Марією.

"А як настав день П'ятдесятниці, всі вони були вкупі на тому самому місці. Аж ось роздався зненацька з неба шум, неначе подув буйного вітру, і сповнив увесь дім, де вони сиділи. І з 'явились їм поділені язики, мов вогонь, і осів на кожному з них. Усі вони сповнились Святим Духом і почали говорити іншими мовами, як Дух давав їм промовляти " (Ді 2, 1-4).

Ісус виконує те, що обіцяв. Він не дозволить, аби не сповнилась одна з Його обітниць.

П'ятдесятниця була не чимсь іншим, як Христом прославленим, сповненим Святого Духа.

Таким обильним і щедрим був дар Духа, що й сам Ісус назвав його " хрищенням в Дусі Святім ".

Христити (бабтізеін) — означає занурювати. Хри­щення у Святому Дусі в день П'ятдесятниці було повнотою Святого Духа, який зійшов на апостолів. Вилиття Святого Духа, що Його прийняли апостоли, було повним.

Хрищення в Святому Дусі змінило цілковито усе для них.

а) Пізнати особу й місію Ісуса

Святий Дух їм об'явив, хто був Ісус, та показав їм правдивий вимір спасіння, для якого Отець послав їх, навчив розуміти глибоке значення, яке мають слова Учителя. Допровадив їх до повної істини: досконалого пізнання Правди Христа Ісуса, тобто, що Ісус є Правда й Життя (Ів 15, 26; 16, 13).

б) Перетворив їхні серця

Вилиття Святого Духа змінило їхні серця з каміння на серця тілесні: дав їм серце Ісуса (Ді 4, 32). Учні почали відчувати все, як Христос. Відтоді Ісус жив у них присутністю свого Духа.

в)  Ісус — осередок життя

Апостоли вже не бажали, аби їм служили, а слу­жити; не щоб їх любили, а любити; не щоб їх розуміли, а зрозуміти. В той спосіб усвідомлювали собі істину слів Ісуса, який сказав: "Більше щастя — давати, ніж брати " (Ді 20, 35).

г) Свідчення словом

Того самого ранку Петро в імені усієї спільноти і трихвилинною проповіддю навернув три тисячі осіб. Це Святий Дух так перетворив цих людей.

Почали відчувати нову силу, силу, дану від Виш­нього, яка давала можливість їм говорити іншими мовами, зціляти недужих, воскрешати померлих. Це очевидні вияви присутності Христа Спасителя поміж ними (Ді 4, 30-31).

ґ) Народження Церкви

Плодом Хрищення Святого Духа було також народ­ження Церкви — спільноти віруючих в Ісуса Христа. Святий Дух не є тільки душею, рушієм Церкви, Він — її творець. Тільки ті, що мають Духа Христа, можуть належати до неї. Церква Ісуса оживлена тільки одним єдиним Духом, Духом Ісуса, що є Духом Святим. Поєднане життя, гармонія, мир і любов, які пану­вали поміж апостолами, були до такої міри новими й захоплюючими, що запрошували усіх жити так само. "Дивіться, як вони любляться ", — говорили язичники, коли бачили християн, сповнених любов'ю Святого Духа.

Не було між ними потребуючих, бо ніхто не вважав матеріальні речі своїми, а послуговувались ними усі брати. Проте добра цього світу були розподілені й роздавані по-християнськи, тобто служили найбільш потребуючим (Ді 2, 44).

Прихід Святого Духа започаткував нову еру в житті людства — еру сили Божої, ласки, поклоніння у Дусі й Правді.

д) Прославлення Бога

Від тієї хвилини люди почали дякувати Богові завжди й скрізь. У в'язницях співали псалми. Якщо бичували і переслідували їх, теж дякували Богові. Якщо голодували — славили Господа. Завжди були сповнені життєрадістю Святого Духа, навіть під час недуг та страждань — раділи. На все вистачало їм благодаті Господньої. Усе вважали непотребом у порівнянні з пізнанням і любов'ю Господа Ісуса.

П'ятдесятниця, тобто здійснення обітниці Отця Бога для людей, не є щось інше, як Ісус прославлений, сповнений Святим Духом, який дає свого Духа тим, хто вірує в нього. Отож, у Третьому часі Церква моли­ться:

"Господи, Ти пресвятого Твого Духа в третю годину на апостолів Твоїх послав; не відійми ж його, Благий, від нас, а обнови нас, що молимося Тобі. Серце чисте створи в мені, Боже, і духа правого обнови в нутрі моєму. Не відкинь мене від лиця Твого, і Духа Твого Святого не відійми від мене.

Господь Бог благословенний, благословенний Господь день у день; сприяти буде нам Бог спасення нашого; Бог наш, Бог — Спаситель. Благословенний Ти, Христе Боже, що рибалок премуд­рими появив, пославши їм Духа Святого, ними ти поло­нив вселенну. Чоловіколюбче, — слава Тобі!" (Молитво-слов, с. 162-163).

 

ЗАВДАННЯ

  1. Кому Бог обіцяв нового Духа!
  2. Що означає, що Святий Дух — Обітниця?

ЗАПИТАННЯ 6

1. Поєднай обидві колонки, встановлюючи відпо-
відність цитат з різними іменами, що їх має Святий
Дух:

Ді 8, 20 Дух Святості

Ів 16, 13 Обітниця Отця

Ді 1, 4 Дух Істини

Рм 1, 4 Дар Божий

2. Якою є роль Святого Духа? (за наступними тек-
стами):

-Ів15,26:........................................................................

-Івіб, 13:........................................................................

-їв 14, 26:.......................................................................

-1 Кор 12, 3:..................................................................

- Гал 4, 6:.......................................................................

3. Назви, яку роль відіграє Святий Дух:

....................... Уможливлює говорити мовами.

....................... Робить нас новим створінням.

....................... Начало воскресіння в Христі і у нас.

....................... Робить здатними нас любити.

....................... Змінює наше серце.

  1. Св. Павло у листі до Римлян (8, 5) говорить про те, що ті, які живуть згідно зі Св. Духом, бажають          , а ті, хто живе тілесно.............................................
  2. Що стається з тим, хто не має Святого Духа?        Рм 8, 9.
  3. Які дві речі обіцяв нам Бог через Єзекиїла (36, 26-27)

1 Кор 6, 19. Ді 9, 31. Лк 4, 18.

7. (Поєднай обидві колонки): Де є Святий Дух?

-   У нашому тілі

-   У спільноті

-   У Христі

 

8.  Апостол Павло у 2 Кор 3, 17 каже, що де є Дух Христа, там є

9.  Коли апостол Павло говорить у Гал 3, 14 і 22 про Божу Обітницю, дану в Старому Завіті, відносить це до Христа чи Святого Духа?

 

10. Яке виявлення дару Духа в пророцтві Йоіла (З,
1-5),
сказане 330-го року до Христа?

Прочитай книжку Т. Олійника "Сила хрищення", розділ "Суть Миропомазання", с. 180.

Вивчи напам'ять:

"Я вам дам нове серце, виллю на вас Нового Духа "

(Єз 36, 36).

"Будете хрищені Духом Святим за кілька днів " (Ді

1, 5).

"Хто не має Духа Христового, той не належить до Христа" (Рм 8, 9).

Інші тексти: Ді 1, 8; Лк 24, 49; Гв 16, 7; Рм 8, 5.

7. ОБІТНИЦЯ ДЛЯ ТЕБЕ

Завдання теми: переконатися, що досвід П'ятдесят­ниці пропонується також кожному з нас.

Хрищення у Святому Дусі, що Його прийняли апостоли, було обильне й остаточне і перетворило їхнє життя до такої міри, що ті, хто їх бачив перед тим, зрозуміли, що вони ті самі особи, але докорінно змінили своє життя. їхні обличчя випромінювали жит-тєрадість, в очах світилася надія й мир синів Божих, їхня віра могла переносити гори, а взаємна любов між ними була настільки очевидною, що не було жодних сумнівів. А все їхнє життя віддзеркалювало силу Духа Ісуса, який виливався на них і дозволяв їм жити, як дітям Божим.

Жителі Єрусалима бажали бути причасними такої експерієнції, тому запитували: "Чи і ми можемо досвідчити Силу з Гори? Що маємо робити, щоб жити, як ви живете? Як нам жити життям Ісуса, яке від­дзеркалюється у вас?" (Див. Ді 2, 37).

Відповідь Петра була такою:

"Покайтесь, і нехай кожний з вас охриститься в ім'я Ісуса Христа на відпущення гріхів ваших, і ви приймете дар Святого Духа. Для вас-бо ця обітниця і для дітей ваших та й для всіх тих, що далеко, скільки б їх покликав Іосподь, наш Бог" (Ді 2, 38-39).

Для всіх нас Ісус обіцяв Святого Духа. У численних і різних формах Він говорив про Святого Духа, якого мали б прийняти ті, що вірують у Нього. Ісус в особ­ливий спосіб ототожнював Духа з водою, бо вода і Дух — джерела життя. Як без води немає життя на землі, так без Духа немає Нового Життя. Тому Ісус сказав:

"Коли спраглий хтось, нехай прийде до мене і п'є! Хто вірує в мене, як Писання каже, то ріки води живої з нутра його потечуть!" (Ів 7, 37-38).

"Той же, хто нап 'ється води, якої дам йому я, — не матиме спраги повіки. Вода-бо, що дам йому я, стане в ньому джерелом такої води, яка струмує в життя вічне " (Ів 4, 14).

Він послав Святого Духа, який робить прославле­ного Христа вершиною Його спасенного діла.

Щоб напитися тієї Води Життя, існує лише одна вимога: мати спрагу. Тільки спраглий може йти до Ісуса, аби попросити вилити на нього Ріку Води Живої, що випливає з Його зраненого боку. Це єдина умова для того, аби ми визнали, що потребуємо неодмінно Святого Духа і віримо в те, що Ісус нам дасть вічну Живу Воду, яка втамує нашу спрагу.

Щоб прийняти Дар Божий, потрібно відчути у Ньому потребу. Аби прийняти Світло Боже, потрібно визнати, що ми в пітьмі. Щоб отримати Силу від Вишнього, потрібно визнати, що ми недолугі. Він не приходить до тих, які вважають себе праведними або добрими, самовистачальними, але до потребуючих і грішників. Чим більше потребуємо Його, тим більше отримаємо. Великий грішник зазнав більшої любові, обильнішого прощення і милосердя, бо де збільшився гріх — там надмірна Божа любов. Той, хто більше потребує — більше одержить.

Інколи людина опуститься, зледащіє, зневіриться, а то й впаде у гріх. Не грішити — це та добра нагода усвідомити, що "без Бога — ні до порога ", відчути своє вроджене безсилля, покірно сприймати свою нездат­ність, відчути, що ласка Божа конче потрібна для спасіння. Таке відчуття своєї негативності викличе спрагу Живої Води.

Щоб наповнити якусь посудину, треба, аби вона була порожньою. Щоб Святий Дух наповнив нас, треба щоб ми були також порожніми, тобто очищеними від гріха. Але це ще не все. Буває посудина малої форми, більша й дуже велика.

Яким буде наш отвір, наскільки будемо здатними прийняти, настільки нас сповнить Святий Дух. Бог нас наповнить Духом Святим в міру потреби нашого серця. Чим більше хтось є відкритим і потребуючим, тобто покірним, — отримає більше. Яка ж тепер твоя потреба в Дусі Святому?

Сам Ісус обіцяв, що пошле нове вилиття свого Духа від Небесного Отця. Якщо ми злі бувши, даємо добрі речі дітям, тим більше Добрий Отець дасть Святого Духа тим, хто Його просить " (Лк 11, 13).

Ісус обіцяв нове вилиття Духа в наше життя. Він вірний і здійснить це (1 Сол 5, 24).

Таке обильне й щедре вилиття Святого Духа, що Ісус дає, здійснюється скрізь у світі й знане як "хри­щення в Святому Дусі". Щоправда, це хрищення в Святому Дусі не є якоюсь новою тайною, але новим вилиттям Святого Духа, що оновлює в нас Дар, який ми отримали у Тайнах Хрищення, Миропомазання та в Пресвятій Євхаристії. Важливо, що тут йдеться про запізнання сили Божої, яка змінює наше життя.

Ісус хоче нам дарувати нове вилиття свого Святого Духа, щоб перетворити наше життя. Він уже здобув своєю смертю й воскресінням цей Дар, яким хоче нас обдарувати. Щоправда, нікого не змушує прийняти Його. Тільки, якщо ми хочемо й попросимо, тоді й отримаємо. Ми не заслуговуємо Святого Духа, але Ісус, Син Божий, заслужив Його нам. Тому Господь запитує нас: "Хочеш? Ти спраглий Живої Води?"

Ісус Христос завжди той самий: вчора, сьогодні й завжди. Те, що Він учинив у день П'ятдесятниці дві тисячі років тому, може зробити й другий раз. Те, що вчинив у Вечірнику, може зробити і тут. Те, що доконав у Петрі та інших апостолах і учнях, може зробити і в нас... якщо зібрані усі разом з Марією, Його Матір'ю, попросимо... якщо визнаємо, що потребуємо... якщо матимемо спрагу Води Живої.

Так, як одна палаюча свічка може засвітити тисячі, мільйони свічок, і її світло через те не применшиться, ані не згасне, і таким є Ісус, який посилає свого не­вичерпного Святого Духа.

Скільки коштує Дар Святого Духа? Ніскільки. Це — Дар! Потрібно лише, "щоб спраглий прийшов, і хто його бажає, брав даром Воду Життя ".

Отож, наблизьмося до Ісуса прославленого, спов­неного Святим Духом, й просім, молімося й благаймо, щоб Він сам відкрив наші серця згідно з нашими потребами, сповнив їх Святим Духом.

 

ЗАВДАННЯ

 

ЗАПИТАННЯ 7

1. Бог обіцяє Святого Духа:                    ТАК  НІ

-   Дванадцятьом апостолам                      ...............

-   Нам

-   Усім                                                         ................

-   Тим, хто спраглий                                 ...............

2. Хто дає Святого Духа?

-   Отець (Ів 14, 26).

-   Ісус (Ів 16, 7).

3. Що треба, аби прийняти Живу Воду, Духа
Святого?

-   Просити                                                 (Ів 7, 37-38).

-   Навернутися                                          (Ів 7, 39).

-   Вірити в Ісуса                                       (Ді 2, 38).

 

4.  Скільки коштує Вода Життя Святого Духа? (Од 22, 17).

5.  Хто заплатив ціну й заслужив для тебе?

6.  Якщо Христос вилляв Духа в день П'ятдесятниці,

ТАК  НІ

-   Ти віруєш, що Він може це зробити?   ...................

-   Віруєш, що може зробити тепер?       ......................

-   Віруєш, що може зробити тут?                ................

-   Віруєш, що може зробити в тобі?        ...............

-   7. Прийняти Духа є вершиною діл Ісуса. Познач ступені цього процесу, які св. Павло описує у Еф 1,13:

 

8. Які кроки цього процесу? .....................................

...................................................................... (Євр 6, 4).

9. Чому нам даний Дух? ............................................

 

.......................................................................... (Євр 6, 5).

10. Навіщо отримуємо Святого Духа? .....................

............................................................................. (ДН 8).

Вивчи напам'ять:

"Для вас ця обітниця і для дітей ваших та й для всіх тих, що далеко, скільки б їх покликав Господь, наш Бог " (Ді 2, 39).

"Хто спраглий, нехай приходить; хто бажає, нехай бере Воду Життя даром " (Од 22, 17).

"Вода, що я вам дам, стане у вас джерелом такої води, яка струмує в Життя вічне " (Ів 4, 14).

Інші тексти: Ів 7, 37-39; Лк 11, 13; Єзк 37, 14; Гал З, 14.

8. МОЛИТВА НА ВИПРОШЕННЯ СВЯТОГО ДУХА

Завдання теми: просити у Бога, в ім'я Ісуса Христа, аби сповнив свою обітницю й послав нам свого Свя­того Духа. Сповнені надії., що його отримаємо, хвалім, дякуймо та благословім Його.

Бог завжди сповняє те, що обіцяв. А обіцяв Він нам Святого Духа, щоб оновити наше серце. І прийшла та година, коли Він здійснив свою обітницю. Бог — вірний, він не може схибити.

Пояснимо тут, як нам приготуватися до прийняття Дару Божого, що Його Ісус зішле на нас. Тут не йдеться про якийсь технічний чи магічний метод. Ні, Бог робить все, як хоче, Він же встановив від віків, як нам послати свого Духа Святого. Дух може навіть вселятися в наше серце, поки закінчимо цю справу, як це сталося з Петром у домі Корнелія (Ді 10, 44; 11, 15).

Перша вимога — мати віру, тобто, впевненість у тому, що Бог зішле Святого Духа всім, хто з відкритим серцем буде просити: "Вірний той, хто вас покликав, — він і здійснить це" (1 Сол 5, 24).

Щоправда, ти не смієш думати: я не гідний Дару Святого Духа. Ніхто з нас не є достойним. Але Христос, улюблений Син Отця, заслужив Його для тебе й хоче Ним тебе обдарити. Своєю смертю та воскресінням Він осягнув для тебе Його й тепер тобі пропонує.

Не говори: "Хто я є, щоб просити Святого Духа?" Це правда. Ніхто не вартий випрошувати Його. Сьо­годні ти не будеш просити Його.Ти Його отримаєш. Ісус Христос, якого Отець завжди слухає й дає все, що Він попросить, буде просити Святого Духа для тебе цього дня. Не думай про себе, думай про Ісуса Христа.

Скільки коштує Святий Дух? Не запитуй!

"Хто спраглий, нехай приходить; хто бажає, нехай бере Воду Життя даром " (Од 22, 17).

Прийняття Святого Духа не залежить від нас, ані від наших заслуг. Навіть не від нашої підготовки. Да­рування Духа залежить тільки від Ісуса. Лише Месія, сповнений Святим Духом, може дати Його тому, хто просить. Святий Дух не приходить, бо є Святий, але, щоб ми були святі. Святий Дух не приходить, бо ми є добрими, але тому, що Бог є добрий і здійснює свою обітницю.

З іншого боку, ти не смієш вирішувати або пла­нувати, яким буде твоє запізнання, коли прийде Святий Дух. Ні. Не тобі вирішувати, як має це статися. Бог від віків запланував, у своїй премудрості і любові, як тебе має діткнути сьогодні Його Дух. Ти не смієш ставити умов перед Богом або обмежувати Його діяль­ність, кажучи Йому: "Я хочу відчути те, що інші люди, які отримали Святого Духа". Ні. Це не від тебе залежить. Усе залежить від Бога, який знає, хто вміє благословити Його. Не став Йому перепон. Залиши, щоб Він себе об'явив, як Він хоче і коли хоче, бо, направду, щось велике і важливе станеться у твоєму житті.

Не журися теперішнім станом речей. Найважливіше

це Дар Святого Духа, що приймаєш. Суттєве не те, що ти відчув або не відчув: основне — ти дістанеш нове вилиття Святого Духа Божого, який змінить твоє життя. Єдиний доказ, що хтось отримав Святого Духа,

це зміна життя, яке будеш відчувати в собі. Доказ, що ти отримав Святого Духа, не в тому, що ти відчув гарні речі, насолоду, що говориш чужими мовами. Доказ, що ти отримав Дар Божий — це те, що ти від сьогодні й надалі матимеш мир ізапевнення, життє­ве врівноваження, чого ніколи не було у твоєму житті.

Ти почнеш любити по-іншому. Будеш здатним залишити всякий гріх й, натхнений силою Все­вишнього, свідчитимеш про Христа. Буде у тебе тоді смак до молитви і голод за словом Божим, а над усе — відчуватимеш присутність Божу в твоєму житті, яка не відступить від тебе. Це так сам Христос розпочинає жити по-новому в твоєму житті через Духа.

Першою твоєю постановою буде не стільки себе-віддання або посвята Богові, як прийняття Бога, прийняття Дару Божого. Не ти йдеш до Бога, Бог прийде до тебе. Дієвішою має бути постанова пасивна: дозволь Господеві здійснити в тобі те, що Він хоче.

Все в Його руках. Ти тільки доручись Йому.

Твоє серце має бути в мирі й урівноваженим. Без страху і стурбованості. Без нервозності або стриво-жень. Буде це попросту обняття Бога — твого Отця.

Не будь розгубленим із самим собою або з іншими. Не дивися на себе, не думай про себе. Дивись на Ісуса, думай про Нього. Можеш мати багато спокус, але вся твоя увага має бути зосереджена в Господі Ісусі. В тій хвилі основне: Ісус, і тільки Він.

Наша центральна постанова — віра й упевненість у тому, що Господь сповнить свою обітницю. Сам Ісус буде просити в свого Отця Святого Духа для кожного з нас. Молитва — це молитва Ісуса; проси ж у Його ім'я. Так будеш певним, що отримаєш Дар Божий. Ми не будемо просити. Ми будемо дякувати. Наша молитва — це подяка й хвала Богові, що сповнив свою Обітницю. Ця молитва буде гучною зі щирого серця, якщо Господь схоче і дасть нам владу прославляти Його. Ця молитва буде молитвою в Дусі, про що говорить нам Новий Завіт.

Бог хоче наповнити нас Водою Живою свого Свя­того Духа. Він хоче занурити нас в океан своєї любові й сили. Але з нами може статися те, що з плаваючими пляшками в морі. Вода їх змочує з усіх боків, кидає ними, але не вливається, не наповнює їх, бо вони закорковані. Щоб таке з нами не сталося, потрібно витягнути корок, що не дозволяє здійсненню Божого плану. А тим корком є гріх.

Головна перепона, з якою зустрічаємося, — це брак любові. Всяка ненависть, перечулення, гнів, що існує до якогось нашого брата, — це бар'єр, який зупиняє Духа Святого поза нами.

Отож, прощаймо кривди, як Бог нам прощає.

На прощення зневаг

Заплющивши очі, пригадуйте собі осіб, з якими жили, й моліться:

"Прощаю моїм батькам, що мене не так любили і не зважали, не виховували, як я того потребував. Прощаю за несправедливе покарання, сварку, якою мене калічили. Прощаю, що вони між собою свари­лися і з сусідами роками гнівалися. Прощаю їм за брак вирозуміння, нехтування, байдужість щодо мене.

Тату, мамо, я вам прощаю з усього серця так, як прощає Ісус. Нехай Бог благословить вас, тату! Нехай благословить вас, мамо! Цілую вас і примирююсь з вами. Простіть і ви мені й благословіть.

Прощаю моїм братам за те, що на мене не зважали, що мене не любили так, як своїх приятелів, і не мали довір'я до мене, що мною послуговувалися, мене на­зивали здохляком, мене оскаржували перед батьками.

Мій брате.................. , я тобі прощаю з усього серця

так, як прощає нам Христос. Примирююся з тобою, і нехай Бог благословить тебе щедро.

Прощаю також моїм товаришам по школі, сусідам. Усе прощаю вам, прощаю всім, хто мене обзивав, бив, насміхався з мене.

Прощаю моїм товаришам і професорам за неспра­ведливі оцінки, за приниження.

Мої учителі і професори, Христос через мене про­щає вам за все зло, що свідомо чи несвідомо мені вчинили.

Прощаю моїм наставникам і настоятелям, що нехтували мною.

Наставники і настоятелі, я вам прощаю з усього серця. Нехай Бог вас благословить здоров'ям, щастям та всякими ласками.

Прощаю чоловікові, жінці, дітям, дідусям, бабусям і всім предкам.

Прощаю п 'яницям з моєї сім'ї.

Прощаю............... , що мені зашкодив.

Прощаю ..............  і люблю любов'ю Христа, тому

прощаю. Нехай Бог благословить усіх вас, спасе та помилує.

Тут можна згадати всіх, з ким жили і від кого зазнали кривди, непорозуміння, відштовхування, зокрема померлих.

Прощаю:

- політикам-урядовцям;

- тим, хто мене скривдив, обікрав, зневажав, обмов­ляв тощо;

- священикам, монахам.

Деякі розчулені особи не прощають навіть Богові з приводу смерті, аварій своїх рідних, за інвалідність, нестатки.

Інші не можуть змиритися з самим собою й прости­ти собі, дивуються й себе допитують, чому поповнили той гріх, ту помилку чи не вчинили якогось добра.

Прощаю і собі свої помилки, занедбання тощо.

Я прощаю всім, хто мене образив, скривдив, знехту­вав мною. В ім'я Христа зрікаюся всякої ненависті, гніву, помсти.

Особливо прощаю особі, яка мене образила, яка найбільше зла мені вчинила. Прощаю їй з усього серця й назавжди, як Христос простив мені. Думаю про ту особу і бачу Христа близько неї. Господи Ісусе, побла­гослови її й обійми, я теж її цілую поцілунком при­мирення і вибачення. Примирені з небом і землею й впевнені, що немає більше ніякої перепони у нашому серці, віддаймо себе Христу Богу, щоб навчив нас молитися так, як Він простив на хресті своїм розпи-нателям, мовивши: "Відпусти їм, Отче, бо не знають, що роблять". І сам Ісус просив у Отця обіцяного Святого Духа для кожного з нас. У цій молитві Марія дуже близько нас, як була тої першої П'ятдесятниці з Христовими учнями і випро­шувала їм цей Дар Святого Духа. Так і Вона дуже радо буде з нами, коли ми разом з іншими просити­мемо Дару Святого Духа.

На знак відкриття серця, готовності на все встаньмо всі, хто хоче прийняти Обітницю Отця, й молімось. Це Ісус дає Святого Духа як знак любові й солідар­ності до братів. Так приєднаймося до молитви Ісуса й Марії і дякуймо за одержаний Дар.

 

Молитва до Ісуса Христа на випрошення Дару Святого Духа

Ісусе, Господи неба й землі, ми віримо, що Ти помер на хресті за наші гріхи. Що Бог Тебе воскресив, і живий Ти, щоб ніколи більше не вмирати. Віримо, що Отець дав Тобі всяку владу на небі й на землі. Ми певні, що все, що попросив у Отця, Він дасть Тобі. Дозволь послужитись Твоїм Святим ім 'ям, що понад усяке ім 'я, і в Твоїм імені й задля заслуг Твоїх благати в Отця, щоб вилляв обильно свого Духа на наші серця.

Отче Святий, в ім 'я Ісуса, Месії, Твого Єдинородного Сина, якому ні в чому не відмовиш, дай нам Святого Духа. Він нам Його обіцяв. Дай нам, Отче, нове вилиття Твого Духа, щоб перетворив усе наше буття й учинив нас новим створінням у Христі Ісусі, Тосподі нашому, на славу Твою.

Ісусе, ми знаємо, що Ти повен Святого Духа. Наповни наше серце Твоїм Духом, щоб нас освятив і перетворив.

Святий Душе, прийди до кожного з нас, що зібрані тут. Наповни нас своїми дарами. Обмий нас, очисти, зціли, освяти й переміни. Прийди, Святий Душе, й перетвори наші серця у Живу Святиню, де б Ти жив завжди.

А все-таки, найкраща молитва до Святого Духа — молитва Церкви:

 

Царю небесний, утішителю, Душе істини, що всюди єси і все наповняєш, скарбе дібр і життя подателю; Прийди і вселися в нас; І очисти нас від усякої скверни; І спаси, Благий, душі наші.

Святий Боже (Отче), Святий Кріпкий (Сину), Свя­тий Безсмертний (Душе), помилуй нас.

Ця чудова старовинна молитва Східної Церкви до Пресвятої Трійці продовжується так: Пресвята Трійце, помилуй нас, Господи (Отче), очисти гріхи наші; Владико (Сину), прости беззаконня наші; Святий (Душе), завітай і зціли немочі наші імені Твого ради. Під немочами тут слід розуміти душевні й тілесні захворювання, поранен­ня, всяке занечищення гріхом. Імені твого ради — задля Тебе, Ти на те нам даний, щоб бути лікарем нашим.

І знову: Слава Отцю, і Сину, і Святому Духові, на всі віки слава; хвала й подяка Богові єдиному в Трійці Пресвятій.

Далі: Отче наш... — окрема молитва до Небесного Отця. її навчив сам Богочоловік Ісус Христос. І гарне величання Пресвятої Трійці:

Уповання нам — Отець,

Прибіжище наше Син,

Покровитель нам — Дух Святий;

Трійце Свята, Боже наш, слава Тобі.

А на кожній Службі Божій Церква згадує, благає й дякує Святому Духові аж 70 разів і часто говорить про причастя Святого Духа.

- Пояснення про вилиття Святого Духа

Вилиття Святого Духа називається "Хрищенням у Святому Дусі". Але вживаються і інші означення: "оновлення Духа ", "звільнення Духа "; "оновлення хрищен­ня в Святому Дусі". Останнє вказує на Тайни започат­кувати християнського життя: Хрищення, Ми­ропомазання, Євхаристію.Однак жодне з цих означень не є повне, а тому не відображає суті вищезгаданого поняття. Як правило, вживається означення "вилиття Духа ", бо цей термін менш зобов'язуючий щодо традиційної богословської католицької термінології. Із "хрищенням у Святому Дусі", або "вшиттям Святого Духа " стається те, що зі всякими духовними або містичними феноменами. Насамперед пережи­вається феномен, потім намагається певними обра­зами або аналогіями уточнювати їх відповідною бого­словською мовою. Так, Папа Павло VI 10 жовтня 1973 р. перший раз говорячи про Реноваційну експе-рієнцію обмежився лише описом її плодів.

Щоправда, найважливіше в цьому запізнанні є те, що щось особливе стається з особами, які просять Ісуса, аби вилляв у їхні серця Обітницю Отця. Багато є таких, які вважають ці хвилини вирішальними в їхньому наверненні до Господа. Інші її описують як двері, що відкрили новий світ у їхньому духовному житті, й усі говорять про своєрідну зустріч з Христом, живим Господом.

Ці явища були дуже наявні на початку історії Церкви, та й тепер існують, і не тільки серед сектантів, але також між вірними католиками.

Проте тут легко закрадається пересадна перечуленість, яка часто веде до нестями і незвичних манер. Тому вимагається досвідченого провідника-священика. Але забороняти їх не можна тому, що їхня поведінка нераз переходить норми звичайної молитви.

Все ж появляються деякі плоди цього руху і в Україні. У тих, хто в цьому оновленні свого христи­янського життя починає інакше розуміти Божі справи і свою Церкву — могутня сила свідчити Христа у всіх обставинах життя, велике відчуття спільноти й відпові­дальності за кожного члена свого гуртка. Саме вони, за словами Папи Павла II, — "спасіння Церкви". Тому експерієнція, що її Харизматичне Оновлення пропонує усій Церкві, — незліченна, бо виникає від самої плідності Отця, вірності Сина й Сили Святого Духа та любові, а виявляється через звичайне людське знаряддя, яким Він хоче послуговуватися.

Правда, трапляються надужиття. Однак кукіль, який може посіяти ворог, не сміє нас звести до спокуси. Не сміємо вирвати його й перед часом жнив, бо можемо вирвати також здорове зерно. Нехай росте разом, розвивається, а з плодів, щораз обильніших, побачимо, чи воно є діло Боже, яке пропонує новий етап Євангелізації в сучасному світі, як це пророкував одного ранку, в понеділок П'ятдесятниці 1975 року, Ралф Мартін в Базиліці св. Петра.

Ця експерієнція Харизматичного Оновлення, по­вертаючи до джерел первісної Євангелізації, г'рунтується, перш за все, на внутрішній Силі Слова й на силі свідчення, які, оживлені любов'ю Святого Духа, по всьому світі оновлюють Церкву на славу Отця.

 

 

 

 

9. ПОВНІ ДУХА, ЙОГО ПЛОДІВ І ХАРИЗМ

Завдання теми: показати, що Нове Життя виявляється плодами, яким треба дозрівати.

Добре дерево виростає й родить добрі плоди, інак­ше треба його зрізати й спалити; коли родить добрі плоди, — доглядати, обтинати, підкопувати, щоб ще краще родило.

Так як яблуня родить яблука, грушка — груші, так і ми, що маємо Духа — повинні виявляти Його плоди. Якщо насправді Святий Дух є в наших серцях, ми повинні виявляти головно плоди святості.

Бог, як Сіяч, вже посіяв своє Добре зерно у землю, яку Він сам приготував (у нас). Підлив її Водою Живою, удобрив дорогоцінною Кров'ю свого Сина. Тепер чекає, щоб дала багато плодів. Плоди, на які Він чекає, — це плоди, посіяні тільки Ним.

Св. Павло ясно каже про ці плоди Святого Духа.

"Плід Духа: любов, радість, мир, довготерпіння, лагідність, доброта, вірність, тихість, здержливість" (Гал 5, 22-23).

З іншого боку, плодами, що їх посіяв ворог, є "роз­пуста, нечистота, розгнузданість, ідолослужба, чари, ворогування, свари, заздрість, гнів, суперечки, незгоди, єресі, пияцтво, гульня і таке інше" (Гал 5, 19-21).

Дерево пізнається з його плодів. Якщо ми повні Духа, то й живемо згідно з Ним, а не пожадливістю тіла.

Важливо не раз отримати Святого Духа, але завжди користати з Його плодів. Чи по правді ми виявляємо ці сім плодів Духа?

Коли в давній Церкві вимагалося сім слуг, то дванадцятеро сказали всій спільноті християн:

"Пошукайте сім мужчин, повних Святого Духа..."

Спільнота знайшла їх дуже швидко й представила апостолам.

Бог прославлений, якщо ми приносимо багато плодів. В окремий спосіб мають появитися в нас плоди, що їх Бог вимагав від свого народу ще 28 століть тому через свого пророка Міхею:

"Тобі сказано, о чоловіче, що є добре й чого Господь від тебе вимагає: лише чинити справедливість, любити милосердя й покірно ходити перед твоїм Богом " (Міх 6, 8).

Любити милосердя: по цьому плоді пізнається учнів Христових. Любіть один одного, як я вас полюбив. Раніше ми не могли любити так, як Христос, але тепер можемо, бо любов Божа виллята у наші серця Духом Святим, що був нам даний (Рм 5, 5).

Виконувати справедливість — це інший плід Духа, який означає жити справедливо у всіх наших еконо­мічних і соціальних відношеннях. Сила Духа Святого має захопити соціальне і спільнотне поле нашого життя. Увести справедливість Божу в світ, де ми живемо, — завдання кожної людини, сповненої Ду­хом. Не йдеться про справедливість у глибині свого серця, але практикування й сіяння справедливості.

Поводитися покірно з Богом. Присутність Святого Духа в нашому житті зробить нас більш свідомими нашої немочі. Ми зрозуміємо, що без Нього нічого не можемо. Ми тільки слуги, і ніколи не будемо кра­щими від інших.

Апостол Павло в окремий спосіб доходить до прак­тичної частини і вказує нам три формули, як жити життям Духа.

"Не гасіте Духа" (читай 1 Сол 5, 19).

"Не засмучуй Духа " (читай Еф 4, ЗО).

"Сповнюйтеся Духом " (читай Еф 5, 18).

Наші давні браття у вірі жили за цією програмою, спомагаючи взаємно один одного. Про те, як вони це робили, йдеться у книзі Діянь Апостолів (2, 42):

-у спільноті;

-   у навчанні апостолів;

-   у ламанні хліба;

-   у молитвах.

А. НАВЧАННЯ АПОСТОЛІВ

Це навчання апостола, як також Ісуса, було для них життям віри впродовж 24 годин дня. Не була це якась теоретична наука, а, перш за все, взірець того, як християнин має поводитися в світі.

Навчання засноване на словах Господа. Кожен новонароджений в Дусі має навчитися казати "тату" до Бога. Без цього сталого синівського відношення гаситься Духа.

Особиста молитва абсолютно необхідна для здійс­нення мандрівки до Господа. Без неї остигає любов до Бога, і ніколи не здобудеться Його мудрість, а Його сила в нас вичерпується.

Спільна літургічна молитва так само необхідна. У ній виявляється гідність народу відкупленого, який разом з Христом віддає повну честь і славу Небесному Отцеві.

Особиста молитва має заохотити до спільної літур-гічної молитви, а ця, в свою чергу, збільшувати палке бажання більш інтимного й особистого контакту з Христом Господом.

Б. ЛАМАННЯ ХЛІБА

Пресвята Євхаристія — джерело й вершина Єванге­лізації. Християнин, позначений печаттю Хрищення й Миропомазання, повністю занурюється у Христове тіло, коли приймає Євхаристію. Євхаристійний збір є осередком християнської спільноти, яку очолює священик, — читаємо в документах II Ватиканського Собору.

Хрищення — джерело християнського життя, Ми­ропомазання дає силу, а Євхаристія — апогей. Тому усяка християнська ініціація або її оновлення звер­шується у відправі Євхаристійного Таїнства — це те постійне тривання єдності з Христом у любові християнської спільноти.

Але богослужіння Господньої Вечері має бути дійсним пережиттям славної смерті і воскресіння Господнього, яке звіщає і проголошує з такими характеристиками:

Керигматжна: правдиве оголошення визвольної смерті Ісуса та ефективне проголошення, що Він живий у християнській спільноті.

Харизматична: у якій унаочнюється найважливіша харизма — любов, і виявляється сила Божа, яка діє духовними дарами в людях.

Койнонія: причастя не лише в Господньому Тілі і Крові, але в усьому, що є й що маємо, як про це говорив св. Іриней наприкінці II ст.

Святий Дух, коли приходить до нас, не приходить сам, але з^усіма своїми дарами. Ці плоди є наочними знаками Його присутності й дії у нас. І не тільки це, Він приходить з багатим супроводом — харизмами, щоб будувати християнську спільноту. Ці харизми є дарами Божими, що їх дає Господь кому хоче і для добра усіх. Тому вони конче потрібні, бо через них маємо нагоду бути каналами любові і сили Духа на благословення наших найбільш потребуючих братів.

Харизми, які маємо, — безчисленні. Однак Бог хо­тів обдарувати нас окремими харизмами для євангелі-заційних цілей, виявляючи тим свою могутню присут­ність між нами. Хто сумнівається у харизмах мов, пророчих оздоровленнях, не сумнівається в Божій силі, але в Божій любові. Ці харизми — для сьогодення. Вони не тільки були на початку життя Церкви, бо Церква сьогодні продовжує народжуватися, поширю­ватися в світі. Вони, можливо, ніколи не були настільки потрібними, як нині. І хто такі ми, щоб сказати Богові: "Не хочу тієї чи іншої харизми, або її не признаю в тому, хто її має?.."

 

10. ЗРОСТАННЯ Й ПЕРЕЖИТТЯ В ХРИСТІ

Завдання теми: новонароджений має дозволити рости Божому життю.

Ми тепер, як новонароджені діти, — нове створіння в Христі Ісусі.

Якщо народилися у Христі, тепер зростаймо в Його повноті. А це означає не щось інше, як все більше й більше жити життям Божим, що своєю благодаттю буде нас перемінювати, а Христос ростиме настільки, наскільки ми будемо маліти (Ів 3, 20).

Бог не закінчив своєї праці в нас. Він її тільки розпочав. Його бажання — щоб ми віддзеркалювали обличчя Христа так, як Христос віддзеркалює Його.

У місті Тахко є багато митців, які творять справжні шедеври мистецтва зі срібла. Коли якийсь робітник працює над підносом, мусить його вигладжувати доти, поки його лице не віддзеркалиться у ньому, і то чітко та виразно. Таким самим є Боже діло в нас. Господь вигладжує, очищає так довго, поки у нас не віддзерка­литься обличчя Христа-Богочоловіка.

Отож, у простий спосіб, можемо сказати, що рости в Христі^— це ставати більше Ісусом, більше спов­неними Його Святого Духа, дозволити, аби Він любив, служив і свідчив через нас. Кінець кінців, щоб життя Ісуса зростало у нас.

Це зростання проявляється подвійно.

 

А. ПЕРЕЖИВАЮЧИ БЛАЖЕНСТВА

Блаженства — не заповіді, вони не є обов'язками, ані приписами. Це — чисте Євангеліє, діло святості, що Дух довершує у нашому житті (Мт 5, 1-12):

Вбогі духом: вони не живуть, ганяючись за само­любним набуттям багатства. А навпаки, живуть, здані тільки на Бога й зовсім розположені служити братам. Це люди вільні, ретельні.

-   Лагідні: вони посідають матеріальні добра в Бо­жому порядку; без зажерливості, насилля, але витри­мано, врівноважено живуть й працюють.

-   Ті, що плачуть: вони у Божому світлі схоплюють велич і нужду людини, відчуваючи глибоку потребу в спасінні суспільства та його структур, вимагаючи оновленого світу.

-   Ті, що голодні й спраглі справедливості: не тільки справедливості людської; голодні — це ті, хто шукає та ефективно працює за справедливість Божу, яка засновується не на законі, а на любові. Чинні захис­ники всякого добра, справедливі й чесні, щоб людина стала тим, чим Бог хоче, і то в галузі економічній, політичній й соціальній.

-   Милосердні: які на себе беруть нужду інших, їх розуміють й, у міру сил, стараються їм допомогти.

-   Чисті серцем: вільні від критеріїв світу та партій­них або егоїстичних інтересів, щоб встановлювати євангельські цінності в будь-якому середовищі або структурах.

-   Миротворці: вони сіють плоди миру і справедли­вості, проголошують слова життя, діють силою, нищать діло гріха й співпрацюють у відбудові месіянського миру, що є завершенням усіх благ нових часів.

-   Переслідувані: якщо Христа Праведного неспра­ведливий світ та його послідовники переслідували, то й із слугою його буде так само. А це означає, що його розіпнуть з Христом, аби сам Христос поглинав усе зло, яке псує людство.

Хто ж може все це здійснити? Напевне, ніхто. Це не під силу людям, хоча б і мала ця людина добру волю й доклала всіх зусиль; все-таки це можливе лише для Бога. Саме цього від нас він хоче, щоб бажали і старалися. Вірний той, хто нас покликав. Він розпочав у нас діло й закінчить його своєчасно. А що нам робити? Другий крок:

 

Б. ЖИТИ ВІРОЮ

Знаючи те, чого Бог хоче від нас, маємо настроїти себе діяти так, як віруємо. Вірою живемо або втра­чаємо її. Віра або росте, або нидіє. Життя не стоїть не місці, бо жити — це рости.

Віра моя проявляється актами і в конкретних обставинах. Якщо ми знаємо і віруємо, що Бог зро­бить нас здатними жити Блаженствами, мусимо ріши­тися так жити, опираючись на його обітниці, сповнені Його Духом, впевнені, що наше обмеження не є більшим від Його сили.

Бог від нас вимагає віри. Якщо будемо вірити, побачимо Славу Божу, тобто Його спасіння у всіх сферах людського буття.

Важливо вірити в Господа більше, аніж у те, що нам показує телебачення, передає преса, розповідають люди. Бо коли віримо, довіряємо себе цілковито Йому й залежимо тільки від Сили, що приходить від Виш­нього, Його Духові Святому, який може довести до кінця все те, що в очах світу виглядає марнотним, але виявляє Божу мудрість.

Віра — це впевненість у Господі і надія на Його вірність. Це — запевнення в Його обітницях. Це — жити так, як віримо, й все більше досвідчувати вірність Божу, яка сповняє свої обітниці.

 

В МАРІЯ - ВЗІРЕЦЬ ЗРОСТАННЯ В ХРИСТІ

- Вона —рабиня Господня, яка дала себе моделювати Святим Духом. Коли тінь Всевишнього вкрила її своїм покровом, тоді сам Святий Дух у ній сформував Христа-Богочоловіка.

- Блаженна, бо жила вірою, надією й себевідданням ділу Спасіння.

-   Яка стоїть під хрестом свого Сина.

-   Яка молиться й відкривається Духові П'ятдесят­ниці.

-   Блаженна не за те, що Вона робить для Господа, але за чуда, що в ній учинив Всемогутній. Не є хри­стиянином той, хто каже: "Господи, Господи", не той, хто себе християнином назвав, але той, хто дозволяє Христові жити в ньому, промовляючи: "Вже не я живу, а Христос живе в мені" (Гал 2, 20).

-

-                                                          11. ТІЛО ХРИСТОВЕ

Завдання теми: показати, що Божий план не закінчиться, доки Святий Дух не сформує Христового тіла з його членами і різнорідністю таїнств.

 

А. БАГАТО ЧЛЕНІВ ОДНОГО ТІЛА

Бог не тільки хоче перетворити наші серця. Бог хоче сформувати своєрідний народ, народ святий, священну націю.

Тому діло Святого Духа спрямоване на те, щоб ми знали, яке наше місце в Христовому Тілі, аби ми почували себе живими клітинами одного і того ж організму:

"Так само, як тіло є одне, хоч і багато має членів, і всі члени тіла, хоч є їх багато, становлять одне тіло, так і Христос. Усі-бо ми христилися в одному Дусі, щоб бути одним тілом. Всі ми були напоєні одним лише Духом!

Тіло не складається з одного тільки члена, але з багатьох.

Бог розподілив члени у тілі, як хотів. Тож є багато членів, одне лише тіло. Ви ж — Тіло Христове, і члени, кожний зокрема" (1 Кор 12, 12-27).

У такому стані тіла руйнується гріх індивідуальності й самолюбства. А, руйнуючись, розпочинає жити згідно з правдивою особистістю людини, яка була створена на образ Божий.

Перше слово, що його дитина навчиться вимовляти після обов'язкового "мама", "тато", — "моє".

Те, що дитина у вірі, не значить, що вона дозріє до обов'язків спільноти. Різниця між дозрілим і недозрілим у вірі — це відчуття спільноти, тобто недозрілий не здатний жити в спільноті. Дозрілий не присвоює собі нічого: ні духовних, ані матеріальних речей. Між дозрілими людьми все є "наше " і для нашого вжитку та спільної користі. Дозрілий дбає про добро кожного члена спільноти, про добро спільне й старається ділити в спосіб християнський все, що має, і все, чим він є.

Євангелізація буде неповною, доки не буде реаль­ного життя? Тіло Христове, яке доводить до того, що любов спонукала і дозволяла ділитися з іншими усім добром відповідно євангельських критеріїв, завжди шукає добра всього Тіла.

 

Б. РІЗНОМАНІТНІСТЬ ТАЇНСТВ І ХАРИЗМ

Належачи до якогось тіла, тим самим не втрачає­ться ідентичності, а навпаки, у спільному житті ося­гається людську повноту, віддаючи на служіння спіль­ноти харизми, що їх Господь доручив для спільного користування.

У тілі кожен член має свою незамінну окрему функцію.

"Кожному дається виявлення Духа на спільну користь. Одному-бо дається через Духа слово мудрості; іншому, згідно з тим самим Духом, слово знання; іншому віра у тім самім Дусі; іншому дар зцілення у тім єдинім Дусі; іншому сила творити чуда; іншому дар пророкування; іншому розпізнавання духів; іншому різні мови, іншому ж тлумачення мов. А все це чинить один і той же Дух, що розподілює кожному, як він хоче" (1 Кор 12, 7-11).

"Змагайтесь до любові, але бажайте гаряче духовних дарів, а особливо ж — дару пророцтва" (1 Кор 14, 1).

Бог хоче перетворити людину і всю людську сис­тему чи структуру. Тож поки настане той день, не можна казати, що Боже діло вже закінчене. Бог не вдовольняється тими людьми, які живуть своєю вірою в глибині свого серця, якщо вони її не випромінюють на своє довкілля, в якому живуть. Віра без діл, без молитви, умертвіння, милосердя — мертва.

-   Бог не вдовольняється жінками, які хоч і наверну­лися до Церкви, але їхні родини не відрізняються від поганських сімей, що вишивками лише прикрашають храм, а чварами, ворожнечею роздирають Церкву Божу.

-   Бог не вдовольняється торгівцями і підприємцями, які стараються жити в святості, однак сприяють споживачам матеріальними речами.

-   Не вдовольняється політиками, які прославляють Бога, ходять на Службу Божу, однак союзні з силами зла.

Божий план вимагає змінити структуру й системи, які є проти Євангелії й засновані на цінностях цього світу. Бог хоче нових структур, народжених з Духа, бо все те, що народжується з тіла, до нічого непридатне. Тільки те, що народжується з Духа, — животворне.

Божий план — творити Тіло Його Сина. Тіло без поділів рас, економічних, релігійних тощо.

"Отож, благаю вас я, Господній в 'язень, поводитися достойно покликання, яким вас візвано, в повноті покори й лагідності, з довготерпеливістю, терплячи один одного в любові, стараючися зберігати єдність духа зв'язком миру. Одне-бо тіло, один дух, айв одній надії вашого покликання, яким ви були візвані. Один Господь, одна віра, одне хрищення. Один Бог і Отець усіх, що над усіма й через усіх і в усіх" (Еф 4, 1-6).

Йдеться про одне тіло. Кожен нехай старається жити по-християнськи, як записано в Новому Завіті, відпо­відно свого покликання й стану життя, до якого Господь покликав. Бо ж кожна людина заслуговує любові сама по собі, віддаючи іншим дар або харизму, яку Бог їй дав." Бо як в одному тілі маємо багато членів і всі члени не виконують ту саму роботу, отак і ми численні одне в Христі тіло, кожен один одному член. Маючи ж, згідно з даною нам благодаттю, різні дари: коли то дар пророцтва, виконуймо його мірою віри; хто має дар служіння, нехай служить; хто має дар навчання, нехай навчає; хто має дар напоумлення, нехай напоумляє. Хто дає у простоті; хто головує дбайливо; хто милосердиться то з радістю" (Рм 12, 4-8).

Бог хоче створити правдиві спільноти, де б була жива віра, любов й служіння іншим. Для того він дав нам харизми свого Святого Духа.

Харизми не є другорядними. Вони входять у план Божий. Протистояти або закриватися в собі для них

— це протистояти самому Святому Духові. "Духа не гасіте, пророцтва не легковажте, усе перевіряйте; тримайте те, що добре"(1 Сол 5, 19-21).

Бог дав кожному з нас відповідні харизми: "Я бажав би, щоб усі люди були, як я, та кожний має свій особливий дар від Бога, один такий, а другий

— інший"(1 Кор 7, 7).

Однак харизми не є привілеєм або знаком автори­тету. Навпаки, вони — для служіння братові. Кожен відповідальний за дар, що Бог йому дав, і Він вимага­тиме звіту, як кожен ними послуговувався і керувався в суспільному житті.

 

 

123


МОЛИТВА ПАПИ ІВАНА ПАВЛА II

 

 

на перший рік підготовки до Великого Ювілею 2000-го року

Господи Ісусе, повното часу і Владико історії, дай нам здатність святкувати з вірою Великий Ювілей. Двохтисячоліття, щоб став він роком благодаті й милосердя. Дай нам серце смиренне і просте, щоб могли ми із усе новим подивом споглядати Таїнство Воплочення, коли Ти, Сину Всевишнього, у лоні Діви — Святилищі Духа — стався нашим Братом.

Слава і хвала Тобі, о Христе, і нині, і на віки вічні.

Ісусе, початку і сповнення нової людини, наверни до Себе наші серця, щоб ми, покинувши стежки облуди, прямували Твоїми слідами дорогою, що провадить до життя. Учини, аби, вірні обітницям Хрищення, жили ми згідно з нашою вірою, і свідчили ревно Твоє Слово, щоб у сім'ї і суспільстві засіяло життєдайне світло Євангелія.

Слава і хвала Тобі, о Христе, і нині, і на віки вічні.

Ісусе, Сило і Мудросте Божа! Запали у нас вогонь любові до Божественного Писання, що в ньому Отця лунає голос, який освячує й

запалює, живить і потішає. Ти, Слово Бога Живого, віднови в Церкві місіонерський порив, щоб усі народи прийшли до пізнання Тебе, Істинного Сина Божого й істинного Сина Чоловічого, Єдиного Посередника між людиною і Богом.

Слава і хвала Тобі, о Христе, і нині, і на віки вічні.

Ісусе, Джерело єдності і миру, зміцни зв'язки співпричастя в Твоїй Церкві, дай запал екуменічному рухові, щоб усі Твої учні, силою Твого Духа, стали одно. Ти, що дав нам за норму життя Нову Заповідь Любові, учини нас будівничими солідарного світу, в якому війну переможе мир.

Слава і хвала Тобі, о Христе, і нині, і на віки вічні.

Ісусе, Єдинородний від Отця, повний благодаті та істини, Світло, що просвічує кожну людину, дай тому, хто щирим серцем шукає Тебе, повноту Твого життя. Тобі, Відкупителеві людини, початку і кінцеві часу та Вселенної, і Отцеві, невичерпному Джерелу всякого добра, і Святому Духові, Печаті безконечної Любові, усяка честь і слава на віки вічні. Амінь.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити

 
 

 

 

Останнє повідомлення: 3 роки, 5 місяці тому
  • madmin : Тож усе я вважаю за втрату ради переважного познання Христа Ісуса, мого Господа, що я ради Нього відмовився всього, і вважаю все за сміття, щоб придбати Христа. Фл.3.8

    Лише зареєстровані
    користувачі можуть
    залишати повідомлення


http://spbgup-kirov.ru/plan-cul-avec-belle-salope-aubagnan.html