Головна
Про сайт
Статті блогу
Література
Завантаження
Галерея
Контакти
   

Допоміжні матеріали

Відео Відео
Опитування

Який рівень проповіді у вашій Церкві?

Проповідь актуальна, цікава, добре підготована - 66.7%
Бажано кращої - 25.9%
Не підготована, або відсутня - 7.4%

Total votes: 27
The voting for this poll has ended on: 10 лют. 2016 - 11:32
Останні коментарі
  • Дякую, читаючі ці проповіді багато беру для себе.. :-) Весь коментар...
    21.10.16 14:59
  • Низький уклін і Вам, Вчителю. За мудрість, скромність, за мужність. Ви, отче, є ... Весь коментар...
    05.10.16 13:16
  • Слава Ісусу Христу! Вкотре перечитую Слово Боже, процитоване в проповіді о. Миха... Весь коментар...
    28.09.16 12:56
  • Слава Ісусу Христу! Кожного разу, коли роздумую над Вашою наукою на Євангельські... Весь коментар...
    30.06.16 09:25
  • Христос рождається! З великим сумом роздумую над словами проповіді про грані соб... Весь коментар...
    25.01.16 16:39
Євангелізаційні спільноти
Місійні терени

Соціальні мережі

facebook facebook
Twitter

Новини RSS

feed-image Feed Entries

Зараз на сайті

На даний момент 94 гостей на сайті
15
вер.
2011
Душевні наслідки аборту Друк e-mail
Рейтинг Користувача: / 0
НайгіршеНайкраще 
Катехиза

Душевні наслідки аборту або пост-абортивний синдром

Аборт – це не кінець, а, навпаки, початок нових важких проблем. З нього вони лиш починаються. Під час аборту вбивають не тільки дитя, але також і сама жінка зазнає тілесних ушкоджень і душевних травм.

Призначення жінки – давати й оберігати життя. Вбивство дитини суперечить самій природі жінки, її вродженому материнському інстинктові. Саме тому немає жінки, для якої аборт минув би безслідно. Ненароджена дитина продовжує жити в її спогадах і уяві, супроводжує її впродовж усього життя. Аборту без тяжких душевних наслідків не буває.

Психіатри, психотерапевти та інші лікарі зауважують у жінок, що вдавалися до аборту, цілу низку психічних захворювань:

  • безсоння;
  • депресії із спробами самогубства;
  • проблеми подружнього життя;
  • відшукування знищеної дитини з-поміж її однолітків;
  • непомірно розвинені спогади, на рівні підсвідомості, спричиняють вегетативно-невротичні розлади: болі голови і спини, нижньої частини живота, головокружіння;
  • психози (душевні хвороби);
  • часто психічні розлади трапляються разом з тілесними недугами – це порушення серцевого ритму, приступи мігрені, розлади шлунка і кишечника, статеві хвороби.

У багатьох випадках психічні хвороби лікуються дуже важко або стають зовсім невиліковними. Психологи і психотерапевти свідчать, що безліч жінок після аборту стали душевнохворими у важких і навіть найважчих формах.

Тілесні наслідки аборту

  1. Небезпеки під час операції
  • Перфорація (проникнення усередину): стінка матки під час вагітності є такою м’ягкою, що будь-яким інструментом (всмоктувальною трубкою чи куреткою) від цілком легенького натиску може бути проколеною.

Наслідок: сильна внутрішня кровотеча, матка втрачає здатність скорочуватися, запалення черевної порожнини. Інколи виникає необхідність негайно видаляти матку.

  • Небезбека, пов’язана з місцевим обезболюванням: часто люди на наркоз реагують алергічно. На ґрунті викликаного алергією шоку може настати смерть від припинення дихання чи зупинення серця. Необхідним є постійна готовність реаніматорів.
  1. Наслідки після операції
  • Запалення матки і яйцепроводів, яке вналідок занесення інфекції може призвести до запалення черевневої порожнини із смертельними наслідками.
  • Зараження крові, тромбози, закупорки вен.
  1. Пізніші ускладнення
  • Замикання обох яйцепроводів, що призводить до безплідності, особливо часто це трапляється після першої вагітності.
  • Запалення призводить до змін у матці і в шийці матки. Тому вагітність до кінця не витримується, що призводить до викидня.
  • Тріщини на шийці матки можуть призвести до викидня або передчасних пологів.
  • Часто рубцьовані зміни у матці спричиняють ризик народити недостатньо розвинену наступну дитину.
  • Зміни у матці часто можуть призвести до недостатнього забезпечення дитини. Тому після абортів може народитися виродок.
  • Еритробластоз: якщо перед перериванням вагітності не був визначений резус-фактор, у матері з негативним резусом може розпочатися вироблення антитіл. Коли таку жінку залишити без відповідної профілактики, під час подальших вагітностей в неї можуть бути викидні або передчасні пологи. (Звичайно після того як жінка розродилась та було встановлено резус крові дитини, жінці на протязі 48 годин вводять антирезусний імуноглобулін, якщо резус-фактор дитини є відмінний від материнського, щоби запобігти виробленню антитіл).
  • Перешкоди подальшим вагітностям через кровотечі.

Енцикліка “Evangelium Vitae” про аборт

Людське життя є особливо кволим і тендітним тоді, коли приходить у світ і коли полишає тлінність, аби перейти у вічність. Святе Письмо безліч разів закликає оточувати життя опікою і турботою, особливо позначене хворобою і старістю. Якщо в Біблії не має безпосередніх і недвозначних закликів охороняти життя біля самих його витоків, особливо перед народженням, так само як, зрештою, і перед лицем близького вже кінця, то це можна легко пояснити тим, що навіть самої можливості позбавлення життя чи бодай замаху на нього за таких обставин годі знайти в релігійних і культурних уявленнях народу Божого.

Люд Старого Завіту боявся безплідності, як прокляття, а численність нащадків вважав за благословення: “Спадок Господній – діти, плід лона – нагорода” (Пс. 127,3). “Перш, ніж я уклав тебе в утробі, я знав тебе; і перш ніж ти вийшов з лона, освятив я тебе” (Єр. 1,5).

Людське життя є святе, позаяк від самого початку вимагає “творчого діяння Бога” і назавжди залишається в особливій причетності до Творця, єдиної своєї мети. Сам Бог є Господарем життя, від початку і до кінця. Ніхто за жодних обставин не може привласнити собі права знищення невинної людської істоти.

Серед усіх злочинів, які людина може вчинити проти життя, переривання вагітності має риси, що роблять цей переступ особливо серйозним і гідним осуду. ІІ Ватиканський Собор зазначив, що разом із дітогубством це – “найжахливіше лиходійство”.

Одначе тепер люди усвідомлюють його злочинність дедалі слабше. Ментальне, звичаєве й правове схвалення переривання вагітності промовисто засвідчує небезпечну моральну кризу, яка поступово руйнує здатність розрізняти добро і зло, навіть коли йдеться про засадниче право на життя. Загрозливість цього становища нині особливо потребує мужності, щоби зазирнути правді в очі й назвати речі своїми іменами, не піддаючись зручним поступкам і спокусам ошукати самих себе. В таких умовах пересторога Пророка лунає дедалі суворіше: “Горе тим, що зло добром звуть, а добро – злом; що з пітьми роблять світло, а зо світла – пітьму; що гірке роблять солодким, а солодке гірким!” (Іс. 5,20). Саме на прикладі переривання вагітности часто знаходимо двозначні формулювання, призначені приховати його істинну природу й послабити тягар у суспільній свідомості. Проте жодне слово не може змінити істини: переривання вагітності – не важливо, у який спосіб виконано, – є свідомим і справжнім убивством людської істоти на самих початках її життя. Людина знищується на протязі життя, отже вбивається найневинніша істота, яку тільки можна собі уявити; вона не може бути нападником взагалі, а несправедливим тим більше! Вона настільки квола і безоборонна, що позбавлена навіть того мізерного захисту, яким для немовляти є його благальний крик і плач. Вона цілковито ввірена турботі і опіці тієї, яка носить її в своєму лоні. Але часом саме вона – мати – прагне вбивства цієї істоти і навіть сама його спричинює.

Щоправда, переривання вагітности є для матері часто болісним і драматичним переживанням. Вирішуючи позбутися плоду, вона часто керується не суто егоїстичними міркуваннями, а має якісь поважні причини, як власне здоров’я чи належний життєвий рівень для інших членів родини. Часом виникають побоювання, що зачата дитина муситиме жити в таких поганих умовах, що ліпше буде їй зовсім не родитися. Та всі ці й подібні до них мотиви, хоч які б поважні й драматичні вони не були, ніколи не можуть виправдати зумисного позбавлення життя невинної людської істоти.

Рішення вбити ще ненароджену дитину часто приймає не лише мати, але й інші особи. Передовсім, винним може бути батько дитини, і не тільки тоді, коли безпосередньо схиляє жінку до аборту, але й коли опосередковано спричинює таке рішення, залишаючи її сам-на-сам із проблемами, пов’язаними із вагітністю. Не слід також нехтувати вплив, що його чинять родичі й друзі. Часто жінка зазнає такого сильного тиску, що психологічно змушена погодитися на переривання вагітності. Безперечно, в такому разі найбільша моральна відповідальність лягає на тих, хто прямо чи опосередковано примусив її перервати вагітність.

Відповідальні також лікарі й працівники системи охорони здоров’я, які ставлять на службу смерті знання та вміння, здобуті на те, щоб захищати життя. Осуду підлягають також законодавці, які підтримали й затвердили закони, що допускають аборти, а також керівники медичних закладів, де переривають вагітність. Загальній і не менш серйозній відповідальності підлягають як ті, хто сприяв поширенню сексуальної свободи і легковаження материнством, так і ті, що мали б виробити дієву соціальну політику на допомогу сім’ї, – особливо багатодітній або обтяженій матеріальними труднощами. Нарешті, не варто закривати очі на організовану змову, до якої причетні міжнародні установи, фонди й товариства, які провадять послідовну боротьбу за легалізацію і розповсюдження абортів у світі. В цьому сенсі проблема переривання вагітності не обмежується проблемою відповідальності окремих осіб, а зло від неї набирає далекосяжних суспільних вимірів. Отже, стоїмо перед велетенською загрозою не лише окремому людському життю, але й усій нашій цивілізації. Ми здибалися з чимось, що можна означити як “структуру гріха”, спрямовану проти ще ненародженого людського життя.

Дехто силкується виправдати переривання вагітності, твердячи, що зародок (принаймі на початку) не можна вважати людським життям. Насправді “від миті запліднення яйцеклітини розпочинається життя, яке не є життям батька чи матері, а нової людської істоти, що самостійно розвивається. Вона ніколи не стане людиною, якщо не є нею від початку. Цю очевидну, завжди знану істину підтверджує сучасна генетика. Життя людини розпочинається від запліднення, хоча потрібен час, аби кожна з її великих потенційних можливостей повністю сформулювалася і могла бути використана”. Саме тому, незалежно від філософських тверджень і наукових дискусій, Церква завжди навчає, що плід як єство людського зачаття від моменту свого існування має право на життя.

Як виразно засвідчує християнська Традиція, переривання вагітності завжди вважалося особливо серйозною моральною провиною. Греко-римському світові, де широко застосовувалося переривання вагітності і дітогубство, християнська спільнота рішуче протиставила Боже вчення.

Духовне відродження після аборту

Перед нами, як перед християнською спільнотою, лежить велика моральна відповідальність стосовно тих жінок, які ще не вчинили аборт, а саме підтримати їх з емоційної та духовної сторони в ті хвилини, коли їм прийдеться зустрітися зі ставленням та думками, а часом і натяками на аборт зі сторони їх батьків, рідних, близьких та суспільства.

Рівно ж, ми є зобов’язані дбати про тих, хто вже все ж таки вчинив аборт, бо не є достатнім лише сказати їм, що вони поступили неправильно. Цього є замало і нам слід вказати їм дорогу, для того щоби скерувати їх до навернення та усвідомлення свого вчинку. Ми зобов’язані відповідати із терпеливістю на їх біль.

Людська природа, також, вказує нам на те, що втрата, яка не була ні оплаканою, ні оздоровленою, не дозволяє людському духові віднайти спокій. В дійсності аборт – є раною душі, оскільки через аборт батьки спричинюють смерть їх дітей. Рани можуть перетворитись у шрами, але ніколи вони не щезнуть.

Священик – як лікар душі

Наслідуючи приклад Ісуса Христа, також і священик під час сповіді є покликаний діяти як лікар, тобто в напрямку оздоровлення осіб, які є хворими. Він не лікує тіла – він лікує душі.

Священник дуже часто є першою особою, до кого може звернутися жінка у своїх сумнівах щодо переривання її вагітності або подальшого її продовження. І тут завданням священика є захоронити жінку від певного тиску, який може бути зі сторони різних осіб, слід зуміти переконливо говорити з нею і з відповідним тоном, бо правда і милосердя є найбільш ефективними засобами, котрі слід поєднати із молитвою. Ми також знаємо про той факт, що у багатьох випадках вдалося врятувати неодне людське життя завдяки тому, що жінка зуміла віднайти когось з ким вона могла б поділитися своїми труднощами та пережиттями, що привело до спільного пошуку відповідних засобів для їх подолання.

Коли жінка хоче поділитися історією свого життя разом з нами, ми зауважуємо, що нам слід навчитися “поставити себе на місце тієї особи”. Перш за все ми мусимо залишити в стороні нашу строгу позицію, наші передбачення, наші схильності та наш досвід. Нам слід поставити себе на місце цієї особи, яку ми маємо перед нами, намагаючись бути вирозумілими і здатними до співпраці на її користь, власне як Бог цього вимагає від нас. Якщо Бог хоче використати нас як свої інструменти для того, щоби лікувати жінку, яка вчинила аборт, є ймовірним, що в цей самий час, Він заохочує нас супроводжувати її у цій дорозі, для того, щоб ми звільнились від наших передбачень. Бог чекає аж до кінця життя, для того щоби нас судити, після того, як подав нам усі можливості для відкуплення і для того щоби ми сказали “так!” Його любові. Чи не мала б бути такою і наша поведінка стосовно інших людей?!

Розуміння і співтерпіння з причини болю та слабкості мого ближнього не вимагають від нас схвалення того, що є негативним вчинком. Тому слід вміти розрізнити між прийняттям грішника і відкиненням гріха. Жінка після аборту є розчарованою і мимоволі їй вириваються слова: Я не можу бути оздоровленою, я чуюся втраченою. Але Ісус її заохочує відшукати десь там у священній глибині свого серця силу для зустрічі з Батьком – який є Любов’ю. Ісус є той, який її виведе з цієї пропасті ненависті до себе самої, і дорога по якій заохочує йти Ісус – це дорога Євангелії.

Нашим завданням є бути людьми правди і це може бути великою поміччю для життя жінки, яка вчинила аборт. Бути людьми правди допоможе нам сказати їй те чого вона справді потребує почути і не лише того чого вона бажає почути. Ми зобов’язані здобути її довір’я правдою. Слід нам навчитися слухати не лише головою, але перш за все серцем, для того щоби знати що треба, а що нетреба казати. Слухати – це означає перш за все зробити місце у своєму нутрі, створити мовчанку, як у розумі так і у серці, необхідну для того, щоби відігнати власні думки та неспокій особи, яка знаходиться перед нами. Слухати – це також означає зібрати усю особисту енергію та особисту увагу для того щоби бути цілковито на диспозицію цієї особи, котра нам звіряється.

Чоловік і жінка, створені на образ і подобу Батька, втратили через гріх їх подобу із Творцем, але усе ще носять у собі, у глибині, образ Бога. Нашим завданням є допомогти жінці віднайти в собі цей образ і стати на дорогу, яка дозволить відновити подобу, яку було втрачено із гріхом.

Варто також пригадати – навіть якщо це виглядає досить дивно – що для жінки в першу чергу є набагато важче простити саму себе і лише згодом жінка шукає прощення у Бога; можливо тому, що в момент аборту жінка залишила Бога поза своїм життям, і натомість носить в собі досвід та спогади цього вчинку проти життя, а разом з цим і психологічні та емоційні наслідки цього жесту. Відповідне лікування та психологія можуть зробити багато для полегшення лікування, але в кінцевому результаті лише завдяки втручанню Бога Батька, який дарує своє оздоровлення, жінка зможе забути про свій біль і прийняти прощення Бога.

Коли психологічне втручання перехрещується з діянням священика, два світи поєднюються для того, щоби дати від себе все найкраще. Сам психолог може лише допомогти жінці зрозуміти і прийняти минуле, але цього не досить. Є необхідним простити. Прощення – це не є лише людська здатність, але дар Божий. Духовне оздоровлення є свого роду як бальзам, який Бог кладе на серце чоловіка, бо минуле не може бути лише розглянутим, але перш за все його слід вилікувати.

Свята Тайна Покаяння

Свята Тайна Покаяння являється чудовою нагодою в історії віри однієї особи: у ній ми зустрічаємо Христа, за посередництвом священика – богопосвяченої особи. Також і священик є паломником на цій дорозі до оздоровлення, до спасіння, і йому є даний привілегій запросити жінку на цю дорогу, яка змогла б віднайти повну єдність також і з християнською спільнотою. Священик не є суддею, але є тим – хто проголошує Боже милосердя.

Якщо св. Тайна Покаяння має своє відповідне місце у цьому процесі навернення, жінка усвідомить те, що її оздоровлення не походить від її стремління до Бога, але сам Бог Отець схиляється над нею, за посередництвом Христа. Завданням священика у сповіді є подати цілковите духовне оздоровлення для цієї жінки. Священик не є кращим від неї, також і він є грішником. Але власне у цьому і полягає парадокс Бога, який використовує слабких та немічних для того щоби звіщати силу його спасіння, використовує грішників для проголошення перемоги Того, хто є без гріха. Влада, якою священик духовно лікує – не є його привілегієм. Сам по собі священик не має жодної влади, бо його авторитет походить від Церкви. Отож він не представляє лише самого себе, але Христа, засновника тієї спільноти, якій він служить своїм покликанням. Його завданням є проголошувати те, що той хто оздоровляє – це є Христос, що став людиною та слугою для спільноти.

Багато ран можна вилікувати, якщо вдасться представити Тайну Покаяння як оздоровлюючу руку Бога Отця, простягнену над Його спільнотою. Нераз зустрічаємо людей, а також і серед католиків, які висловлюються так, що ніби у св. Тайні Покаяння звичайна людина буде вислуховувати їх сповідь. Але ми повинні зрозуміти, що в основі віри є те, що Бог послуговується Воплоченим Ісусом посеред нас, для того щоби оздоровити кожну особу. Йдеться про те, щоби зрозуміти такого Бога, який протягом усієї людської історії, послуговується слабкою, кволою, а нераз і знищеною спільнотою для того щоби заохотити людей до спасіння. Кожного разу, як Бог оздоровляє, повторюється біблійна історія про Блудного Сина та Батька, який прощає (Лк. 15).

Висновок

Наші роздуми на тему аборту хотілось би закінчити словами Папи Івана Павла ІІ з енцикліки Evangelium Vitae, які мені особисто дуже подобаються:

Особливу увагу ми хотіли б присвятити вам – жінкам, які допустилися переривання вагітності. Церква знає, скільки чинників могло вплинути на таке рішення і впевнена, що у багатьох випадках це було болісне, а може, навіть, і драматичне рішення. Напевне, рана ще не загоїлась у ваших серцях. Але однаково те, що сталося, було і буде глибоко негідним. Та не журіться і не втрачайте надії. Навпаки, намагайтеся витлумачити це випробовання. З покірністю та довірою покайтеся, якщо досі ще цього не зробили. Отець усього милосердя чекає на вас, щоб подарувати вам своє прощення і мир у таїнстві примирення. Ви зрозумієте, що нічого ще не втрачено, і зможете попросити пробачення у своєї дитини: вона тепер живе в Бозі. Спираючись на допомогу та пораду прихильних до вас і досвідчених людей, ви зможете зробити свій болісний досвід чи не найпериконливішим арґументом в обороні вселюдського права на життя. Ваша самовідданість у служінні життю, яка, може, увінчатися народженням нових людських істот, ваша готовість до прийняття й турботи про тих, хто найбільше потребує вашої близькости, спонукає по-новому побачити людське життя.

     

    Додати коментар


    Захисний код
    Оновити

     
     

     

     

    Останнє повідомлення: 3 роки, 7 місяці тому
    • madmin : Тож усе я вважаю за втрату ради переважного познання Христа Ісуса, мого Господа, що я ради Нього відмовився всього, і вважаю все за сміття, щоб придбати Христа. Фл.3.8

        Лише зареєстровані
        користувачі можуть
        залишати повідомлення

    
    Sex dating Tvedestrand